Чому ми не перемогли сьогодні

Якщо ми хочемо перемогти в усій Україні, а не тільки на Заході, залишивши узурпаторам навіть Київ, то Майдану треба якомога скоріше позбутися націоналістичного (в етнічному сенсі) окрасу. Не боятися говорити російською з російськомовними, не вивішувати портрети Бандери перед телекамери, не розмахувати червоно-чорними прапорами, не іншувати «москалів», не називати революцію національно-визвольною.
Володимир Дубровський29 січня 2014

Спостереження про імітацію штурму: хто захоплює ОДА на півдні України

Для того, аби не дати зруйнувати міф про дві різномовні, різноментальні та різнонаціональні України, який допомагає регіоналам вигравати вибори за виборами, було придумано чергову інформаційну атаку під назвою «Львівські бойовики хочуть захопити твоє місто».
Катерина Гандзюк27 січня 2014

Одним із центральних питань становлення демократичної соціяльно-правової держави є гармонійні та динамічні відносини між конституційною демократією і ринковою...

513 переглядів

Мистецтво на межі людських можливостей

Максим Карповець ・ Квітень 2019

За соціокультурною природою Майдан був потужним перформативним актом, який вийшов поза усталені межі української реальности у сферу якісно нового тілесного й...

512 переглядів

Вибори повинні передбачати здійснення вибору. В Україні існує багато варіянтів для вибору в двох майбутніх виборчих циклах – президентських та парламентських...

440 переглядів

Відігравання справжніх воєнних травм у публічних постановках може прозвучати ризиковано для акторів-аматорів із «Театру переселенця». Це випробування для Олексія...

1042 переглядів

З приводу ситуації, що склалася довкола звільнення Катерини Смаглій із посади директорки київського офісу Інституту Кенана та призначення на окрему посаду...

2436 переглядів

Юрій Мацієвський. У пастці гібридності: зиґзаґи трансформацій політичного режиму в Україні (1991–2014)

Дмитро Шевчук ・ Липень 2016
Чернівці: Книги — ХХІ, 2016.
Юрій Мацієвський аналізує українську політику від початку незалежности з метою окреслити траєкторію руху політичного режиму. Ця траєкторія, виявляється, є не рівною лінією до утвердження демократичних інститутів, як цього сподівалися після розвалу комуністичного режиму, а радше зиґзаґом. На цьому шляху ми, зауважує автор, п’ять разів обирали президента, вісім разів — парламент і двічі виходили на вулиці, щоб змінити владу. Україна не стала демократичною, як її західні сусіди, але й не перетворилася на авторитарний режим, як деякі пострадянські країни. Вона потрапила в «пастку гібридности».
1178 переглядів

Вихід Григорія Грабовича у другий тур конкурсу на здобуття премії імені Тараса Шевченка спровокував низку нападів на особу науковця та його праці. Представники...

10885 переглядів

Труднощі з українським минулим полягають у тому, що воно є об’єктом запальних дискусій і контроверсії. Із багатьох питань в академічних спільнотах не можна...

1743 переглядів