«Звірослов» - своєрідна антиепопея, в якій буденні характери людей 2000-х років, позбавлені в очах авторки бодай раціональних амбіцій, прирівнюються до абсолютно звичних та навіть буденних звірів. Таня Малярчук проявила себе як навдивовижу тонкий психолог, зумівши розгледіти в людській сірості, посеред бестіярію, безмежну пустку, яку вочевидь, пропонується заповнити...
Завдяки перекладові Жаданова проза дійшла до німецького читача і здобула прихильні відгуки літературних критиків. Наприклад, Йорґ Бекем у рецензії «Неспокійний талант», розміщеній на сайті авторитетного часопису «Der Spiegel», зазначає, що «Жаданові книжки виштовхують читача до світу та до життя». Оглядач «Neue Zürcher Zeitung» Уве Штольцман у рецензії «Пустка, по-постсовєтському» зауважує, що автор, ніби досвідчений ґід, намагається показати постсовєтську пустку так, наче вона є обітованою землею. Для цього потрібен шлях, під час якого даються взнаки приховані до того смисли.
10 із 15 розділів українського видання книги, перекладені польською мовою. Причиною залучення/вилучення тих чи тих текстів може бути, з одного боку, наявність уже готових перекладів (чимало Рябчукових статтей друкували польські часописи), а з другого – прагнення автора полегшити працю чужоземному читачеві, звільнивши його від надміру невідомих імен, фактів, реалій. Книжку видано в серії «Бібліотека Нової Східної Европи», у якій вийшли вже збірки есеїв Романа Шпорлюка, Віталія Портникова та Ярослава Грицака.
Кожен вірш із «Гри на скрипці» творить закінчену композицію, портрет предмету, людини, міста, епохи взагалі, чи й кількох епох. Ліричний герой переповідає епізоди, згадки та враження від післявоєнних років, згодом – заплутаного між офіціозом та особистісним ставленням до життя радянського періоду, і так далі, до самого сьогодення. Реалістичність зображеного межує з документальною фотографією: у вірші потрапляють найменші деталі побуту, який найпростіше було б окреслити прикметником «радянський».
Цей приватний екстракт української поезії упорядник Іван Лучук витворив як альтернативу дотеперішнім поетичним антологіям (їх він докладно розглядає в передмові), адже «якщо мене не влаштовує чиясь робота, то єдиний вихід – самому зробити краще». Майже барокова довершеність форми відповідає і вишуканому змістові. Відмовившись від наукових коментарів, Лучук, подає й лаконічні, на кілька речень, портрети авторів. Добірка-ж текстів справді тішить - відібрано таки справжнє і вартісне.
Роман Мирослава Петріва «Скарб Ярослава» вперше надруковано українською мовою 2003 року в Тернополі. Англомовне видання «Yaroslaw’s treasure» не є точним перекладом українського твору, хоча сюжет повторено майже без змін: Ярослав (молодий канадець українського походження) вирушає до Львова на пошуки родинного скарбу. Після численних пригод хлопець таки віднаходить коштовності предків, а серед старих речей виявляє карту бібліотеки Ярослава Мудрого, захованої у підземеллях Києва. Далі дію перенесено в столицю, де численна організація українських патріотів намагається віднайти цінні скарби...
«Музей покинутих секретів» - така собі детективно деконструйована родинна саґа. Головні герої, журналістка і торговець антикваріятом, намагаються розібратися в хитросплетіннях минулого своїх і сусідніх родин, хитросплетіннях, замішаних на крові, зраді, вірності й пов’язаних з історією, починаючи від середини XX століття: УПА, Голодомором, відлигою тощо. Доволі символічно, що події роману завершуються теж у доволі помітний історичний момент, у 2004 році, напередодні Помаранчевої революції. Адже «Музей покинутих секретів» багато в чому є саме романом про гідність та вибір.
