Дискурс відповідальної політики – нагальна потреба України

Сьогодні у багатьох  прагматичних людей в Україні  -  вже є чітке усвідомлення у потребі переходу до відповідальної політики.

Але далеко не усі мають чітке уявлення - в чому, перш за все,  має знаходити свій вияв відповідальна політика.

На жаль, більшість українців має дуже  відносне уявлення щодо того, - чим є відповідальна політика і, що вона дає для громадянина. Натомість, перебуваючи в полоні емоцій, багато українців помилково сприймають той або інший різновид популізму в якості відповідальної політики.

Тож, існує гостра потреба  донести до суспільства те - чим є відповідальна політика і чому вона є безальтернативним вектором для країни.

За основу  розгляду принципів відповідальної політики взято практики країн сталої демократії.

Для початку  слід розглянути узагальнений перелік того, що традиційно становить ядро відповідальної політики у країнах сталої демократії:

1) Прорахунок реального соціального ефекту від прийняття тієї або іншої норми;

 2) Раціональне використання бюджетних коштів;

 3) Пріорітет національного інтересу над політичною доцільністю;

 4) Створення умов для розвитку нової генерації громадян;

 5) Формування державних політик у провідних сферах, що були б спрямовані на розвиток іноваційних технологій та можливостей для бізнесу;

6) Сервісний та зручний характер надання адміністративних послуг;

7) Створення незалежних інституцій, які б жодним чином не були прив'язаними до зміни політичної влади;

8) Відмова від домінування регулятивної функції в діяльності держави та надання переваги охоронній ґенетичній спрямованості публічної влади.

Кожен з цих пунктів відтворює генетичну охоронну спрямованість держави і відповідно є протилежністю лівій популістській концепції держави загального добробуту, яка заснована на викривленій регулятивній спрямованості держави.

Відповідальна політика - виступає  актуалізацією справжньої сутності держави: забезпечення охорони прав індивіда, його власності, забезпечення певних можливостей для людини.

Російська більшовистська окупація   нав'язала значній частині українського суспільства те, що основне завдання держави – здійснювати тотальне регулювання усіх сфер суспільного та особистого життя, а тому, відповідно, для цього їй необхідний величезний бюрократичний апарат, довгі процедури і тд. Власне, відтворення цієї парадигми у тій або ж іншій версії  привело країну до вичерпання сьогодні утвореного в 1991 році компромісного між посткомуністичною номенклатурою та слабкими демократами  державно-політичного проекту Україна.

Революція Гідності стала девіантним виразом гострої потреби суспільства у відповідальній політиці та знаменувала кінець цього компромісного державно-політичного проекту. Однак, постмайданівський політичний дискурс не зміг створити вектор  відповідальної політики і цим дав шанс для різноманітних різновидів політичного популізму, який є смертельно небезпечним для країни у час війни.

Власне, вище подані 8 пунктів принципів  відповідальної політики є покликаними дати відповідь тим викликам, які зараз стоять перед українською нацією та створити новий успішний державно-політичний проект – Вільну Україну.

Творення такого державно-політичного проекту потребує аби публічна влада виконувала свою генетичну охорону функцію та не загравалася з регулятивними можливостями.

Це потребує раціонального та належного підходу законодавця та уряду до прийняття того або іншого нормативно-правового акту. Таке ставлення має проявлятися у попередньому прорахунку реального соціального ефекту від прийняття того або іншого закону чи підзаконного нормативно-правового акту. Публічна влада, встановлюючи правила, має бути відповідальною перед громадянами щодо імовірних наслідків дії цих правил. Саме відсутність такого підходу сьогодні - створює негативні наслідки для української правової системи та гальмує трансформаційні процеси.

Іншим надзвичайно важливим для творення дискурсу відповідальної політики фактором - є раціональне використання бюджетних коштів (або ж, за американською політичною традицією, - фінансовий консерватизм). Цей принцип забезпечує відповідальність публічної влади перед платниками податків – безпосередніми формувальниками бюджетних коштів. Узагальнено він зводиться до мінімізації державних витрат, використання прозорих тендерних закупівель та до обмеження чисельності бюрократичного апарату. Власне, саме відсутність дотримання цього принципу є великою бідою для мільйонів українців у взаємостосунках з публічною владою.

Відповідальна політика жорстко вимагає від політиків та партій підносити національні інтереси над власними. Протилежні підходи в Україні породили нинішній стан держави,  російську інтервенцію та потребу у перезавантаженні.

Для успішного державно-політичного проекту принциповим є забезпечення якісної та конкурентноздатної нової генерації нації. Саме молодь та її потреби - має становити домінанту державної політики у країні вільних можливостей.

На відміну від лівої популістської концепції держави загального добробуту - такий підхід є спрямованим на підтримку молодої генерації, а не переважно пенсіонерів. Це прагматичний підхід, бо його метою є забезпечення подальшого успіху нації в економічній та політичній площині. Зворотні ліві тенденції породжують  втрачені для державотворення покоління. Ми не можемо дозволити собі такої «розкоші».

Дискурс відповідальної політики вимагає аби державні політики у будь-якій сфері формувалися зі спрямованістю на створення можливостей для громадян та бізнесу, а не зі спрямованістю на створення регулятивних важелів для чиновників. Це є принциповим – адже публічна влада покликана захищати та давати можливість, а не обмежувати чи регулювати.

Відповідальна політика - є відтворенням постмодерного сервісного розуміння держави, яке забезпечує громадян адміністративними послугами настільки легко, що вони є майже непомітними для них. Відповідальна політика створює комфорт для людини і, відповідно, мінімальні адміністративні перепони.

Відповідальна політика -  ставить незалежність  державних інституцій від політичної влади на політичний Олімп. Без створення незалежної судової, правоохоронної системи, Національного банку та спецслужб  - неможливо вести мову про належні механізми стримування та противаг і, відповідно, про запобіжники від виходу органів та посадових осіб публічної влади за рамки визначені Конституцією та законом.

Відмова ж від домінування регулятивної діяльності держави спрямована на надання максимальної свободи індивіду ( у певних моральних рамках) та підприємництву.  Це зумовлює охоронну сутність держави, яка покликана захищати та надавати можливості, а не лише адмініструвати їх реалізацію.

Дотримання розглянутих 8 загальних принципів - здатне створити справжню відповідальну політику.

Саме таких прагматичних підходів до політики - потребує сьогодні Україна. Саме на них має ґрунтуватися нова Конституція України – як фундамент успішного державно-політичного проекту.