Автобіографія. Вибрані листи (1910-і - 1920-і роки)

Рейтинґ: 
5
Ваш голос: Ні
Айзеншток Ієремія
Київ: Критика, 2003.

Наукова й організаційна діяльність відомого історика літератури Ієремії Айзенштока (1900 — 1980) залишила помітний слід в історії українського академічного літературознавства ХХ століття. З його ім’ям пов’язано переосмислення феномена «котляревщини» в українському письменстві 1800-х — 1830-х років, нове прочитання спадщини українських письменників-класиків кінця ХVIII — першої половини ХІХ століття (Котляревського, Гулак-Артемовського, Квітки) й становлення шевченкознавства як самостійної дисципліни у 1920-х роках, що увінчалося створенням 1926 року за дієвої участи Айзенштока Інституту Тараса Шевченка в Харкові (тепер Інститут літератури ім. Шевченка НАН України).

Книжка, яку підготував Степан Захаркін, є першою спробою дати цілісне й по змозі репрезентативне уявлення про життєвий і творчий шлях науковця. Основу видання складає публікація автобіографії, яку Айзеншток написав в останні роки життя. Ту її частину, яка стосується харківського періоду біографії літературознавця (1904 — 1934), істотно доповнює невелика добірка листів (1919 — 1926) до київських колеґ — Павла Зайцева, Миколи Зерова та Михайла Могилянського. У додатку вміщено листи від російських кореспондентів (Міхаіла Алєксєєва, М.Ґорького, Ніколая Лєрнера та Бориса Модзалевського) з оцінками першого повного видання щоденника Шевченка за редакцією Айзенштока (1925).

Айзеншток вважав: «У нас забули про десятки талановитих письменників, забули так старанно, що для воскресіння їх потрібні справжні археологічні розкопи… На всіх цих письменниках поставлено штампи, етикетку, і вони так і опинилися кожний на своїй поличці. У нас надто передчасно взялися до синтези, не тільки не проробивши потрібної аналізи, а й взагалі ні трохи не підготувавшись до неї. А тим часом написи на етикетках, за словами О.Білецького, постиралися від часу, та й самі етикетки ледве висять: час одклеїти їх і передати на схованку бібліографам».

Книжку супроводжено скрупульозними, написаними на основі ґрунтовних архівних і бібліографічних розшуків коментарями, які за обсягом втричі перевищують публіковані матеріяли й істотно доповнюють, доказово пояснюють і прояснюють тексти Айзенштока та їхні синхронні й діяхронні контексти.