Олександр Бойченко. 50 відсотків рації

Юлія Ємець-Доброносова ・ Червень 2017
Чернівці: Книги–ХХІ, 2016.

Олександр Бойченко володіє вмінням помічати у повсякденні екзистенційно важливі моменти, найменшу подію усвідомлювати як досвід і писати про неї позірно легко.

Тематика текстів книжки розмаїта: мовне питання, евроінтеґрація, межі толерантности. Є тут і короткі оповідки про авторових приятелів чи власні життєві пригоди письменника, а також про мандри. На Бойченковій мапі надибуємо Львів, Чернівці, Маґадан, Крим, США, Варшаву, Будакську косу. Та найцікавішими таки виявляються історії про спілкування і способи порозумітися людей різного віку, статусу та походження, нариси про всіляких випадкових знайомих, слід яких у житті автора на момент написання книжки вже й пропав. У багатьох текстах маємо справу зі спогадами про радянські часи, 1990-ті, 2000-ні роки. Водночас в оповіді про повсякденність кінця XX — початку XXI століття Бойченко вміло вплітає «ліричні відступи» про відомих особистостей з історії культури, колізії їхнього життя або кумедні (і не надто) ситуації.

Комічне, що пронизує більшість текстів збірки, стає для автора своєрідним захистом від неґативних емоцій — коли стикаєшся з чимось, що набридливо спантеличує, спостерігаєш нав’язливу реґулярність дурощів, якими сповнено наше буття. Відтак більшість прозових мініятюр можуть слугувати за матеріял для пояснення розмаїття проявів комічного, адже майже всі його варіянти тут присутні. Гумор — у каламбурних, а часом афористичних, реченнях. Іронія — у загальному тоні. Сарказм і сатира — у міркуваннях автора про політику, державу чи співвітчизників. Значна частка самоіронії приваблює навіть там, де з авторовими думками важко погодитися.

Утім, трапляються випадки, коли комічне не спрацьовує як захист. Передусім це відбувається тоді, коли автор описує власний досвід співжиття з пострадянським як чвертьстолітньою інерцією свідомости. У ці моменти Бойченко стає по-справжньому злим, і то не лише на дальніх східняків, а й на ближчих львів’ян чи рідних буковинців. Комічне зникає, коли автор міркує про мову вбивць, загрозу Третьої світової війни або головну проблему старої Европи, яка, на його думку, полягає «в її маразматичному заціпенінні у власній картині світу — вельми далекій, як і кожна застигла картина, від живої, а отже, постійно змінної дійсності». Що ближче до останньої сторінки, то менше залишається комічного. У фінальному тексті «Втеча, божевілля, смерть» звична авторова іронія остаточно розчиняється. Бойченко згадує померлих однокласників і одногрупників та говорить про необхідність змін в Україні.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!