Вівек Нараянан, Джошуа Робертс, Брок Кларк.... Agni. 2005, № 61

Наталя Іванова ・ Грудень 2005

Часопис представляє американську та перекладну сучасну літературу, досить вправно знайомлячи читача з різними стилями. Є, щоправда, загальне тяжіння – особливо в прозовому блоці – до «традиційної» стилістики, сюжетного письма «про побут і людей». Це, скажімо, оповідання Жирії Троп або Петера ЛаСаля, що пригадують психологічний епізод батьківства, коли діти-підлітки можуть заакцентувати дорослий світогляд; або оповідання Едит Перлман, де місцем дії стає готель біля леґендарного мосту. Часом натрапляємо тут на «соковиту» американську реальність, де, видається, головними діячами стають не люди, а банківські рахунки та бізнесові події (Вівек Нараянан). І хоча практично не знаходимо тут прози медитативної чи філософської, немає підстав говорити про одноманітність літературного матеріялу. Джошуа Робертс знаходить філософське й парадоксальне звучання для самої актуальности сьогодення: використання науки на потреби війни, змаління в науці гуманістичного елементу. Автор «запускає» в оповіданні невигадливу комп’ютерну програму й рухається від думки про парадоксальність людського мислення, яке через гумор може розпізнати і трагічність, і абсурд буття. Брок Кларк навмисне «ущербною» мовою «непричетности», яка мовби відсторонює щирість від самого мовця, пише про расовий конфлікт в американській дійсності (знов-таки – через один локальний епізод).

Трохи осібно звучить фраґмент із книжки «Послідовності» («Tryby» або в англійському перекладі «Parts of Speech») Маґдалени Тулі – рефлексії польської письменниці про «творення світів» у літературі та невдячну роль «наратора». Стиль тексту наближає його радше до non-fiction, яку представлено окремим блоком.

Діяпазон матеріялів тут широкий: від літературознавчих есеїв до мемуаристики зі своєрідною історико-культурною оздобою. Мова саме про «оздобу», адже тексти не беруться цілісно представляти ні епоху, ні конкретних персон. Вони авторські, часом схожі на щоденникові записи, листування зі своєю історією та сучасністю. Для Патрика Сатона особисте захоплення дивом техніки XX століття – «мотором» і машиною – стає нагодою поміркувати про союз інтелектуала та політичної системи, що може будь-як використати його винахід. Зі згадки про теракти 11 вересня 2001 року Джефрі Мілман розпочинає історію «свого Кандаґару» (таку назву має ще й один із районів Мангетена). Пробудити той чи той сюжет може практично будь-що: історичні реалії, персони («Відвідини Марка Шаґала» Юрія Тріфонова, перекладено з російської), сюжет літератури («Ліси: Медитація» Барона Вормзера).

Розпочинають і завершують часопис два матеріяли пам’яті Сьюзен Зонтаґ: «Ідеальний читач» Свена Біркертса та «До уявного співрозмовника (Shadowboxing): Стиль і час» Аскольда Мельничука, головного редактора «Agni». У художній частині представлено роботи Дебори Девідсон – композиції з матеріялу різної фактури – та її ж невелика стаття-коментар «Міркуючи про мову». Це вже погляд художника на переплетення, тотожності й діялоги між візуальним зображенням і текстом.

У поетичній частині часопис «вільний», суцільно експериментальний, часом – афористичний, часом – баладний, інколи – сновидний. Тут звучать верлібри Кайла Томпсона, Ребеки Гукс, Доналда Плата, Сандри Мік, Шеймуса Гіні, К. К. Вільямса, Терези Кадер, Майкла Кольєра, Генрі Гарта, Керол Ен Девіс, Стива Ґерке, Деніела Тобіна та інших, а також переклади з китайської (Xue Di), данської (Генрик Нортбрандт).

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!