Упорядник Иван Петровцій. Антологія днишньої русинської лїтературы

Сергій Гірік ・ Грудень 2012
Ужгород: 2009.

Багато східноевропейських національних проєктів започатковано публікацією гумористичних або сатиричних текстів розмовною говіркою, яка завдяки цьому ставала основою нової літературної мови, – хоча про такі наслідки не думали навіть і самі автори. Успішність українського прикладу з перелицьованою «Енеїдою» Котляревського надихнула білорусів: з’явилася приписувана Вікенцію Равінському «Энеіда навыварат». А вже в наш час український досвід переймають для леґітимації власного національного проєкту ідеологи русинства – хоч політичного, хоч культурницького.

Вельми цікавий русинський літератор, автор доволі епатажних текстів Іван Петровцій упорядкував 500-сторінковий том «Антологія днишньої русинської лїтературы», зібравши в ньому майже самі тільки твори гумористичного та сатиричного жанрів – окрім ориґінальних, також травестійні переклади й переспіви творів світової та української класики. А ще – анекдоти, багато з яких – підкреслено неполіткоректні. Кпини з українців, росіян, євреїв, ромів, мадярів, а найбільше й найдошкульніше – з самих русинів, поза цією книжкою мусили би бути «розпалюванням ворожнечіза етнічню ознакою»; але введені в несерйозний контекст, вони зовсім не сприймаються як злостиві.

Крім анекдотів (і коротких творів на два-три рядки), всі вміщені у книжці тексти – віршовані, і це знов-таки перегукується з новим українським і білоруським письменством початку ХІХ століття: проза народними мовами завжди з’являється після поезії і є ознакою порівняно розвинених літератур. Можна добачити паралелі і з українськими мовно-правописними баталіями: ужитий в антології правопис помітно відрізняється від зручнішої ортографії русинів-культурників, які гуртуються навколо Павла-Роберта Маґочія.

Поряд із доволі відомими творами Павла Чучки, Михайла Чухрана і самого Івана Петровція (за їхніми віршами і складаємо уявлення про сучасне русинське письменство), до книжки потрапили і твори авторів, поза русинським середовищем майже невідомих: Романа Пищальника, Івана Ситаря та інших, а також низка фольклорних і стилізованих під фольклор текстів: анекдотів, заклять, лайок тощо.

З огляду на політичні настанови упорядника (Іван Петровцій – один із провідних, поряд із Петром Гецком та о. Димитрієм Сидором, активістів політичного русинства), цікаво зважити мотивацію вміщення до «Антології» текстів Павла Чучки, який хитається між українством і русинством. Хоча він, мовляв,

 

Єднов ногов – вд русинам близько,

Другов – вд Украйині біжить

 

– пише Петровцій у власному вірші, –

 

Нам важно, што його стихы

Навхтема йдуть в русинську тайстру

И кривуть всї його гріхы.

 

Зібрані під одну обкладинку твори поетів, що позиціонують себе як русинські, можна аналізувати як чинник конструювання русинської нації, а можна просто читати як вірші авторів із добрим почуттям гумору. Але дітям не давати: не через страшну загрозу політичного русинства, а через добрячу кількість масних жартів.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!