Віра Агеєва. Апологія модерну: обрис XX віку

Максим Карповець ・ Лютий 2011
Київ: Грані-Т, 2011.

Збірка статтей та есеїв Віри Агеєвої є спробою не тільки окреслити дискурс українського модернізму і літератури модерної в цілому, а також довести, що ці тексти є органічною частиною европейських ідейних та естетичних пошуків. Втім, усвідомлюючи неозорість заявленої теми, дослідниця застерігає у вступному слові, що «будь-які спроби написання об’єктивної, безсторонньо-зваженої академічної історії літератури нині приречені на поразку».

Тематично книжку поділено на три частини. У першій Віра Агеєва міркує про сучасний стан української літератури – літератури після постмодернізму. Однак не відриває творчість Оксани Забужко, Євгена Пашковського, Тараса Прохаська, Юрія Андруховича, Сергія Жадана від полеміки та обігрування різних літературних практик у XX столітті. Суттєво, що «постмодернізм виконав дуже важливу деструктивну роль щодо аксіологічних установок як соціялістичної, так і (меншою мірою) модерністської доби». З’ясовуючи низку важливих питань щодо сутности сучасної української літератури, авторка розгортає історико-культурну панораму цілого століття, реконструює полеміку навколо засадничих ідей і конфлікти цілих мистецьких поколінь, аналізує зародження і занепад літературних маніфестів, акцентує на встановленні феміністичної теорії в гуманітарних науках.

Другу частину присвячено детальнішому розглядові окремих персоналій, які відіграли суттєву роль у встановленні модерної та постмодерної літературної і культурної ситуації. У фокус осмислення потрапляють «поетичний візіонеризм» Лесі Українки, символізм Максима Рильського, «романтика вітаїзму» Миколи Хвильового, експерименталізм Юрія Яновського.

Завершує книжку невеличкий розділ із двох розвідок, що підбивають підсумок роздумів авторки через огляд творчости Оксани Забужко і Тараса Прохаська. Дослідниця наголошує важливий момент у міркуваннях Оксани Забужко про творчість Лесі Українки: підхоплення увірваної нитки европейської культури, «повернення України в річище европейського культурного розвитку». Саме цей проєкт і започатковано на початку XX століття, а тому «в цьому насвітленні по-новому вияскравлюється важливість поняття традиції, канону, переємства у нашому зрілому модернізмі». Не випадково збірка завершується осмисленням творів Тараса Прохаська і зокрема їх антропологічного виміру, адже, попри стилістичну і формальну гру, модерн не забирав із фокусу людину з її поверховими і внутрішніми запитами до світу. Попри «ризоматичний» спосіб письма Віри Агеєвої, в підсумку отримуємо доволі потужну і цілісну реконструкцію українського та европейського модерну, апогей якого припадає саме на минуле століття.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!