Анджей Новак, Влодзімєж Марчіняк, Вячеслав Іґрунов.... Arcana. 2005, 4/5 (64–65)

・ Грудень 2005

Кожне число краківського публіцистично-наукового двомісячника Arcana, що його редаґує відомий історик Анджей Новак, зазвичай складається з кількох тематичних блоків, присвячених актуальним проблемам польського політичного й інтелектуального життя. Темами цього випуску стали польсько-російські взаємини і діяльність Інституту національної пам’яті у справі порахунків із комуністичним минулим.

Про сучасну Росію та вплив її політичного розвитку на взаємини з Польщею міркує політолог Влодзімєж Марчіняк, автор низки монографій на цю тему. Російський правозахисник Вячеслав Іґрунов в есеї «Театр тіней у переддень смути» діягностує хворобливість і загрозливість стану російського суспільства, а не лише політичних еліт.

У поліфонії відповідей польських і російських інтелектуалів на анкету «Чи можливі добрі польсько-російські стосунки?» найпопулярнішими виявилися тези про відмінну цивілізаційну приналежність двох країн (Ян Кенєвіч, Анджей Де Лазарі, Луціян Суханек), неможливість погодження рацій двох держав і надалі актуальну загрозу російського імперіялізму (Пьотр Наїмський, Єжи Марек Новаковський), необ’єктивність висвітлення Росії в польських медіях (Ганна Ковальська-Стус, Алєксєй Міллєр). Ян Кенєвіч – єдиний з учасників анкети – згадав про обшар країн «між Польщею та Росією», право на самовизначення яких, на його думку, мусять визнати і шанувати і перша, і друга. Ричард Пайпс – автор найлаконічнішої відповіді – закликав поляків «поставитися до Росії як до братів-слов’ян». Найцікавішим видається голос Анджея Валіцького, який наголосив, що передумовою добрих стосунків є звільнення поляків від однобічно неґативного сприйняття Росії та уникання тенденції до повсюдної абсолютизації власної рації. Найбільшою помилкою Валіцький уважає образ «незмінної» Росії, погляд на Росію як на звичайне продовження СССР, і критикує помилки польських політичних еліт останніх 15 років у ставленні до питань історичної пам’яті (Катинь, святкування 9 травня).

В історичному вимірі російську тематику продовжують критична рецензія Лариси Аржакової на книжку Павла Стегнія «Поділи Польщі та дипломатія Єкатеріни II» (2002), стаття Міхаіла Долбілова та Дарюса Сталюнаса про «Мінську унію» – проєкт приєднання католиків до православної церкви, народжений російською адміністрацією у 1865–1866 роках, й історіографічна розвідка Мірослава Філіповіча «Піонери. Про початки американського зацікавлення Росією».

Анкета про роль Інституту національної пам’яті так само багатоголоса. Більшість опитаних наголошує на проблемах доступу до документів спецслужб Польської Народної Республіки, пошуку їхньої адекватної інтерпретації та, насамперед, на суспільному резонансі досліджень Інституту. Польський еміґраційний історик Марек Ян Ходакевіч закликає повністю відтворити «Правду про польське минуле», яка «лежить» в архівах ІНП і «безпомильно дозволяє відмежувати Добро від Зла». Професор Варшавського університету (і автор однієї з польських «Історій України») Анджей Хойновський вболіває над «старосвітськістю» польської історіографії, що надалі цінує дріб’язкові реконструкції вище за інтерпретації й побоюється розкутого стилю письма. Антоні Дудек, один із провідних істориків ІНП, знаний за низкою книжок з історії трансформації в Польщі кінця 1980-х – початку 1990-х років, міркує про здобутки і перспективи Інституту.

Також у числі вміщено повість Ґеорґія Владімова «Довга дорога до Типерари», записи спогадів свідків репресій проти польського населення Лєнінграда 1930-х років, низку нарисів про репресії в комуністичній Польщі.

А.П.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!