Наталля Сліж, Ганна Павловська, Вольга Сабалєвська.... ARCHE

Віталій Пономарьов ・ Лютий 2012
2011, № 7–8 (106–107) Праз святы – да душы

Число ARCHE, присвячене білоруській культурі свят, відкриває стаття Аляксандри Вєращагіної «Формування християнських святкових традицій у Білорусі у Середньовіччі (XVI–XVII століття)». Ці традиції вирізнялися збереженням залишків язичницьких обрядів і міжконфесійною толерантністю, символом якої можуть бути відправи у Востробрамській каплиці у Вільні – у ній босі кармеліти служили і для православних, і для уніятів, і для католиків.

Наталля Сліж розповідає, що означало у Білорусі «Грати весілля пошляхетському». Це свято складалося з низки ритуалів: попередня домова, сватання, заручини, промови, дівич-вечір, вінчання, бесіда (застілля), покладини (проводи у ліжко), солодка вечірка, дарування подарунків і переносини (переїзд до дому нареченого).

Ганна Павловська («З гучною стрільбою з гармат…») розглядає соціяльний аспект міських свят у Городні у другій половині XVIII століття. Вольга Сабалєвська («Святкова культура євреїв білоруської частини смуги осілости у XIX – на початку XX ст.») пише про сакральність, карнавальну форму та родинний характер єврейського свята й аналізує його суспільний сенс. Інна Соркіна досліджує «Святкову культуру містечок Білорусі», зокрема ярмаркові розваги, балагани, вертепи, театральні вистави, маскаради, концерти, танці, ігри та навіть кінні змагання. А Вольга Папко на підставі аналізу жіночих спогадів розповідає про «Бали та прийняття у культурі білоруської шляхти у XIX – на початку XX століть», у тому числі про світський календар, приміщення для балів, танці, одяг, аксесуари, манери та звичаї.

Аляксандр Фридман («Мінськ на початку жовтня 1942 року: “перші вільні дожинки”») аналізує сільськогосподарську політику нацистів на білоруських землях та її віддзеркалення в організованому ними традиційному святі врожаю – «дожинках». За кілька років, нагадує Ян Шумський («Релігійні свята на заході Білорусі у післявоєнний період»), радянська влада перетворила дожинки на «день урожаю та колективізації» (замість свята Покрова Божої Матері) – таке само штучне свято, як і довоєнний «день урожаю та колективізації» (замість католицького Різдва Христового), «червоні хрестини» чи «комсомольські весілля».

Алєг Латишонак порівнює відзначення «Свят БНР учора та сьогодні»: 25 березня (річниця проголошення незалежности Білоруської Народної Республіки 1918 року) нині відзначається як День Волі, 8 вересня (річниця перемоги над московським військом при Орші 1514 року) – як День білоруської військової слави, а 27 листопада (річниця Слуцького збройного повстання проти більшовиків 1920 року) – як День Героїв.

Арсєнь Сівіцький («Білоруський святковий календар: офіційний та неофіційний») тлумачить календар як культурний текст зі сакральним статусом, що в ньому фіксується піднесений історичний досвід. Влада завжди намагається контролювати календар, використовуючи його для власної леґітимації, однак ці її зусилля підважує опозиція, тому у Білорусі сьогодні існують два святкових календарі – як і дві державні мови, два прапори, два гімни, два герби, два пантеони героїв і дві історичні пам’яті.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!