Альбіна Семянчук, Ігар Трусав, Вольга Сабалєвська.... ARCHE. 2010, № 1–2 (88–89)

Віталій Пономарьов ・ Червень 2010

Гародня, якій присвячено це число білоруського журналу «ARCHE», – не так постсовєтський обласний центр Гродно із совєтським танком на постаменті на центральній Совєтській площі, як саме Інша Гародня – старовинне місто з’їздів Ради Великого Литовського князівства й одинадцяти сеймів Речі Посполитої, найзахідніша з історичних столиць Білорусі.

Саме у цьому місті при впадінні Гараднічанки у Неман, нагадує Альбіна Семянчук («Епізод гародненської історії середини XVIII ст.»), двічі вирішувалася доля Східної Европи – за короля Стефана Баторія (наприкінці XVI століття) і за короля Станіслава Авґуста Понятовського (у другій половині XVIII). Ту Гародню «в усій величі» описав протестантський пастор Вільгельм Шлємюлєр у «Щоденнику польської подорожі на гародненський сейм, учиненої року Господнього 1752». А про творців тієї величі – німецьких, польських та італійських архітекторів – розповідає Ігар Трусав («Архітектори та будівничі Гародні XVIII ст.»).

У складі Російської імперії Гародня залишалася багатоетнічним і полікультурним містом – попри владні домагання від католиків злиття з «корінним російським населенням», а від юдеїв – відмови від традиційного одягу та зачісок (Вольга Сабалєвська, «Єврейсько-християнський діялог у Гародні. XIX – початок XX ст.»). А от коли влітку 1915 року російська армія примусово евакуювала з міста православне населення, виникли умови для його стихійної полонізації, стверджують Андрей Вашкевіч та Андрей Чарнякевіч («Польське Гродно: еволюція міста у міжвоєнну добу (1919–1939 рр.)»). Вони ж розповідають і про завзятий опір мешканців Гародні Червоній армії у вересні 1939 року. Совєтська влада за перші два роки Другої світової війни вчинила три депортації мешканців Гародні на схід. А нацисти за три наступні роки знищили майже всіх євреїв (20 тисяч) – про це йдеться у колективній праці ізраїльських істориків із меморіяльного центру Яд Вашем «Німецька окупація та доля євреїв Гародні».

Одразу після війни совєтська влада змусила переселитися з міста до ПНР більшість поляків, натомість сюди масово прибували вихідці із найвіддаленіших частин СССР (Ян Шумський, «Гародня повоєнна. Зміна соціяльної структури у перші роки “других совєтів”»). А під час індустріялізації 1960–1970-х років, пише Фелікс Акерман, тисячі колгоспників рушили «Із села у Гародню», тож совєтизація міста набула вигляду культурної асиміляції/русифікації білорусів-міґрантів. Отож, робить висновок Ян Шумський, упродовж своєї історії Гародня була переважно давньоруським, литовським, польським, єврейським, совєтським містом, але так і не спромоглася перетворитися на місто у повному сенсі білоруське.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!