Анатоль Сідаревіч, Сяргей Дубавєц, Віталь Сіліцький.... ARCHE. 2011, №1-2 (100-101)

Віталій Пономарьов ・ Серпень 2011
Выбары 19 сьнежня 2010: Панарама падзеі

Ювілейне, 100-е число білоруського часопису присвячено президентським виборам 19 грудня 2010 року, жорстокому розгонові у Мінську мирного мітинґу протесту проти фальсифікації результатів голосування та наступним масовим репресіям.

У передмові Анатоль Сідаревіч називає цей спалах переслідувань громадян початком чергового циклу та нагадує знамениту фразу «першого чиновника в країні» про те, що гітлерівська Німеччина відповідає його уявленню про президентську республіку. Цю фразу згадує і Сяргей Дубавєц («Ми лежимо снопами на токах…»), наголошуючи на тому, що за своєю природою цей політик має скінчити так само, як і його кумир: великим кровопролиттям.

Віталь Сіліцький («Русифікація + колоніялізм = громадянська нація? Соціологія мовно-культурного питання у Білорусі») аналізує результати проведеного 2009 року дослідження ідентичности білорусів і доходить висновку: громадянський білоруський націоналізм не може не спиратися на національну культуру, осердям якої є білоруська мова. Він також публікує свій «Реквієм по діялогу, або Незакінчена п’єса для механічного Брюселя» з порадою для чиновників ЕС: змінити ситуацію у Білорусі можна, якщо впливати не на Лукашенка, а на білоруське суспільство.

«Білоруська асоціяція журналістів » публікує аналітичний звіт «Висвітлення президентських виборів 2010 р. у білоруських ЗМІ», а експерти Правозахисного центру «Вясна» та Республіканського правозахисного громадського об’єднання «Білоруський Гельсинський комітет» – аналітичний звіт «Вибори 19 грудня».

Головним результатом виборів, вважає Андрей Пачобут («Час закручувати гайки»), є те, що Лукашенко та його оточення визнали: чинна білоруська політична система до реформування не надається в принципі. Андрей Ляховіч («Акція протесту 19 грудня: перебіг та результати») та Дзяніс Мєльянцов («Площа 2010: сценарій та попередні результати») аналізують причини й наслідки мітинґу та його розгону. Ян Лялєвіч публікує фотографії, які він зробив увечері 19 грудня у Мінську та зберігав на флешці під час наступного десятиденного ув’язнення. Іван Каризна у своїх тюремних нотатках «Як я став одморозком» (так Лукашенко називає своїх політичних опонентів) оповідає про побиття, арешт, судовий конвеєр (на кожного – 10 хвилин), допити, Коляду та Новий рік у камері, а також про солідарність із в’язнями.

У «Заяві екс-кандидата у Президенти Республіки Білорусь Алєся Міхалєвіча» описано, як його у СІЗО КДБ катували якісь особи в чорних масках. Франак Вячорка (публікація «Слідчий погрожував мені смертю») переповідає почуте на допитах: «У нас є різні методи. Трапляються хвороби дивні, можуть бути і летальні наслідки...», а Юрась Зянковіч у дописі «Лікнеп для свідків» дає поради тим, у кого спілкування зі слідчими ще попереду.

На завершення числа Рашед Човдхури аналізує готовність Білорусі до політичних змін порівняно з Єгиптом і Тунісом («“Фейсбуком” по диктатурі, або народовладдя в епоху соціяльних мереж»), а Браян Уркварт («Революція без насильства?») оглядає випадки падіння диктатур під тиском ненасильницьких рухів у світі впродовж останніх 30 років і доходить утішного висновку: багато що склалося більш-менш добре.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!