Андрей Мацук, Ніна Скеп’ян, Томаш Кемп та ін. ARCHE. 2015, № 6. Князі Радзівілы

Максим Карповець ・ Червень 2017
302 ст.

Число присвячено одному з найвідоміших і найвпливовіших маґнатських родів Великого князівства Литовського. Із князями Радзивілами пов’язано засадничі реформи й історичні зрушення в країні, адже вони володіли значними статками й авторитетом, що давало змогу впливати на політичну еліту. Тож у вступі Андрей Мацук зауважує, що князі присвятили все життя ВКЛ, дбаючи про державні інтереси. Ба більше, автор порівнює їх із великими родами Священної Римської імперії, оскільки історія аристократичної династії Радзивілів асоціюється зі встановленням чи не наймогутнішої країни в новочасній Европі. Тому чимало з авторів мають на меті виявити значення роду на міжнародній арені в політичній та військовій площинах.

Першу частину «Політичні впливи» відкриває Ніна Скеп’ян розвідкою про основи родових традицій Радзивілів. Вона звертається до біографії Миколая Миколайовича Радзивіла, який уперше отримав статус князя Священної Римської імперії. Дослідниця ретельно аналізує його родовід, щоб з’ясувати, наскільки для Миколая було важливо належати до єдиної династії. Перед нами історія одного з роду Радзивілів – амбітного, розумного та впливового політика, який узяв участь у важливих битвах, зокрема битві над Ведрошею 14 липня 1500 року. В основі династії лежала традиція, яка зробила її однією з найвпливовіших в Европі: представники Радзивілів досягали найвищих духовних і світських посад, контролюючи поступово всі гілки політичної влади, зокрема й військову. У цьому сенсі цікавий матеріял Мерака Феранца про стосунки королеви Барбари Радзивіл та її названого брата Миколая Радзивіла Рудого, яких історична наука ще не розглядала. Автор запевняє, що між братом і сестрою була емоційна прихильність і підтримка, що підтверджує листування. Безумовно, Миколай розумів, які можливості для нього відкрив Барбарин шлюб, тому близькі стосунки були і частиною політичної кампанії роду.

Суголосні з попередніми роздумами тексти Петра Лабендзя й Томаша Кемпа. Перший аналізує не менш знану постать роду, Криштофа Радзивіла Перуна, який обіймав найвищі щаблі у своїй політичній кар’єрі: віленського воєводи, канцлера й великого гетьмана. Дослідник розкриває перипетії в стосунках Криштофа з іншими представниками роду та його вплив на військову стратегію ВКЛ. Томаш Кемп звертає увагу на Миколая-Криштофа Радзивіла Сирітку в контексті Берестейської унії, адже маґнати відігравали в ній не менш важливу роль, аніж представники церков. Стаття показує потужний вплив роду Радзивілів на релігійне життя. Це вкотре доводить, що світський та релігійний сеґменти залежні один від одного, тому рід мав стратегічне завдання – впливати і на реформаторські рішення, досягаючи максимальної вигоди для власної династії та країни. Скажімо, показовим є те, що представники роду Радзивілів намагались у листах переконати князя Острозького та київських впливових осіб пристати на бік унії, а Сирітка навіть писав митрополиту Михаїлові Рогозі, який постійно вагався, чи підтримувати унію.

Окрім політичного та релігійного впливу, рід Радзивілів мав не менший, а можливо, навіть більший вплив на військове життя. Кшиштоф Косажецький розповідає про зміст листа польського гетьмана Криштофа Радзивіла Перуна, іще одного представника литовського роду. Ідеться про відступ Перунового війська під час битви зі шведами при Цесисі (сучасна назва латвійського міста), а також причини поразки. Найсерйознішими з наведених у листі арґументів є королівська заборона давати бій шведам, які рішуче наступали на литовців. Такі описи реконструюють важливу для роду подію та описують особистість Перуна. Його текст можна сприймати і як виправдання перед широким колом читачів, зокрема й перед великим гетьманом Яном Замойським. До подібної методології звертається і Ліна Балайщице, аналізуючи листи придворних Гієроніма Флоріяна Радзивіла. Щоправда, перед читачем постає зовсім інша перспектива складного, невидимого повсякденного життя роду, а таких листів збереглося дуже мало. Попри це, стаття цікава з огляду на функцію та місце придворних як окремої соціяльної групи в житті роду.

У прикінцевих розділах числа йдеться про резиденції та поховання роду Радзивілів. Отже, логіка числа зрозуміла: спочатку показати політичне життя роду в масштабі ВЛК, а тоді звернути увагу на буденність, розкриваючи психологічні та соціокультурні обставини життя. Відтак маємо вдале історичне дослідження одного з найвпливовіших родів Литви, що наближається до портрету минулого країни.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!