Вадзім Кароль, Валянцін Мазець, Таццяна Маржала.... ARCHE

Віталій Пономарьов ・ Лютий 2012
2011, № 10 (109) 1950-ыя гады ў Беларусі: ад сталінізму да застою

«Хрущовська відлига» (1953–1964), сказано в редакційній передмові, означала для Білорусі, як і для всього СРСР, припинення масового терору, звільнення в’язнів, певну лібералізацію тоталітарного режиму та загальне полегшення життя людей, але водночас і посилення радянізації суспільства.

«Відлига» розпочалася смертю Сталіна, яка, пише Вадзім Кароль («Радість і горе: смерть Сталіна для мешканців БРСР»), припала на апогей культу особи диктатора і тому більшістю населення сприймалась як справжня трагедія та «кошмарний сон». Спогади очевидців у записі Ірини Кашталян («Ой, більше ніж мати втратити…») відтворюють тодішню розгубленість багатьох білорусів: «це ж без нього життя на землі скінчиться», «кінець світу, що тепер буде», «нас розіб’ють американці чи хто там, німці». І лише деякі люди раділи – як ті п’ятеро студентів університету у Мінську, що на звістку про смерть Сталіна одноголосно закричали: «Ура!».

Але смерть Сталіна, зауважує Валянцін Мазець, не змінила «Тенденцій державної національної політики у БРСР у 1950-х роках». Влада і надалі переслідувала «безідейні» твори та «національні ухили» у літературі, обмежувала використання білоруської мови у суспільстві, постійно зменшувала кількість білоруських шкіл, а історії Білорусі як навчального предмету не існувало взагалі. Русифікація освіти, нагадує Таццяна Маржала («Розвиток шкільної освіти у БРСР під впливом партійно-державної політики 1950-х рр.»), значно посилилась із прискоренням комуністичного будівництва – недарма ж саме у Мінську керівник СРСР Нікіта Хрущов промовив 1959 року знамениті слова: «Чим скоріше ми всі заговоримо російською мовою, тим скоріше побудуємо комунізм».

Викликані «відлигою» політичні зміни, наголошує Зміцер Кривашей («Будні “літературних працівників”»), додали роботи цензорам: вони мусили одночасно перешкоджати поширенню «шкідливих» ідей і відмостей та реґулярно оновлювати секретні переліки «небажаних», «застарілих» і «ворожих» творів. Приміром, лише впродовж 1953 року і тільки у Пінській області БРСР цензори вилучили з бібліотек і маґазинів понад 26 тисяч книг, 278 грамплатівок і 2255 портретів Лаврентія Берії.

«Відлига» дещо послабила кріпацький статус колгоспників, проте вони, зазначає Віктар Бєлазаровіч («На переломі: білоруське село наприкінці 1940-х – у 1950-х роках») ідалізалишалися невільними: навіть поїхати навчатися можна було тільки з дозволу голови колгоспу. А у другій половині 1950-х років влада розпочала боротьбу із присадибними ділянками колгоспників на тій підставі, що комуністичне будівництво, мовляв, несумісне з приватним господарюванням на землі.

Під час «відлиги», розповідає Райк Айнакс («Радянська релігійна політика та народна релігійність у Білорусі у 1953–1964 роках»), влада під гаслом боротьби із «релігійними пережитками» переслідувала духівництво та вірян, особливо в Західній Білорусі. Попри це, підсумовує Святлана Сілава («Православна церква у БРСР під час “хрущовської відлиги”»), віру знищити не вдалося.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!