Любомир Дзюровіч, Сяргей Салаш, Габріела Мучкова.... ARCHE

Віталій Пономарьов ・ Лютий 2011
2010, № 9. Славацкая надзея для панявоненай нацыі

Наскрізна тема цього випуску – «Словацька надія для поневоленої нації». Приклад Словаччини – держави, яка вже вступила до ЕС і НАТО, – за висловом Сяргея Салаша, надихає та дає надію іншим, колись так само «неісторичним» і бездержавним, націям Европи.

Словацькі інтелектуали, вважає Любомир Дзюровіч, сформували словацьку національну ідентичність класичним способом: вибудували своїй спільноті історичну тяглість, виплекали в ній відчуття духовної єдности та культурної унікальности, сконструювали їй історичну пам’ять, кодифікували її мову та, виводячи словацьку державницьку традицію від Великоморавського князівства (833–906), 1918 року домоглися політичної самостійности словацької нації через утворення Чехо-Словацької федерації. Словацьку ідентичність, підсумовує автор, завжди творила активна меншість спільноти за пасивности або навіть спротиву її більшости. А на думку Сяргея Салаша, головною перешкодою розвитку словацької нації був поділ інтелектуалів на «чехословаків» і москвофілів, один із лідерів яких – Свєтозар Гурбан Воянський – волів утопитися радше в російському морі, ніж у чеській балії.

Габріела Мучкова описує еволюцію словацької мови впродовж майже тисячолітнього перебування словаків у складі Угорського королівства і розглядає варіянти її кодифікації, що їх здійснили Антон Берналак (1787, 1790), Людовит Штур (1846), Ян Колар (1850), Мартін Гатал (1850) і Сам Цамбел (1890, 1902). Найбільшою загрозою існуванню словацької мови стала політика мадяризації 1863–1918 років, коли було закрито всі словацькі гімназії (1874), «Матицю словацьку» (1875) і навіть державні школи зі словацькою мовою викладання (1907). Нині словацьку мову, розповідає Славомір Андрейовіч, охороняє ухвалений 1995 року Закон про державну мову, а поправки 2009 року передбачають штрафи за його порушення.

Петер Заяц змальовує портрет словацького інтелектуала XX століття та проблеми, які поставали перед ним: виживання словацької нації та її соціяльна неповнота, суперечність між критичністю до національних вад та вимогами національної єдности й між традицією та модерністю. Досвід словацького інтелектуала XX століття містить і співпрацю з авторитарним і комуністичним режимами, і спротив тоталітаризмові, і намагання зберегти критичність та інтелектуальну відвагу в умовах свободи.

Огляди словацької прози після 1989 року (авторства Марти Соучкової) та сучасної словацької поезії (Ян Гавура) становлять своєрідний вступ до розділу «Література». В ньому – «Книга про погост» Самуся Тале, оповідання Владіміра Балли, Ігоря Отченаша, Міхала Гворецького, Душана Тарагела, Марека Вадаса, Моніки Компанікової, Петера Піщанека та Лайоша Гренделя, вірші Петера Мачовскі, Еріка Якуба Гроха, Івана Штрпки, Лідії Вадкерті-Гаворнікової, Нори Ружичкової та Яна Ондруша, есей Павла Віліковського, уривки з романів Яни Бенявої, Ірени Брежної та Павла Ранкова.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!