Лесь Белей, Лукаш Сатурчак. Асиметрична симетрія. Польові дослідження українсько-польських відносин

Наталія Палій ・ Жовтень 2014
Київ: Темпора, 2014.

Книжка репортажів українського поета й редактора видавництва «Темпора» Леся Белея та польського письменника й журналіста Лукаша Сатурчака порушує тему українсько-польських відносин. Лесь Белей їздить Україною і розпитує польську діяспору, як їй живеться в Україні, а українців — що вони думають про поляків. Лукаш Сатурчак робить дзеркально навпаки: спілкується з українцями Польщі про Польщу та з поляками — про українців. Симетрія не лише в цьому, а й у географії: десять українських і десять польських міст, обраних за певними критеріями (скажімо, прикордонні Шегині та Медика, місця історичних травм — Волинь і підкарпатський Перемишль, центри Галичини Західної та Східної — Краків і Львів, столиці Київ і Варшава, діяспорні осередки на Житомирщині та в Нижній Силезії тощо).

«Асиметрична симетрія» — це десятки історій, натяків на історії чи їх синопсисів; калейдоскоп ідентичностей, кожна з яких зачіпає тебе бодай тому, що не збігається з твоїми уявленнями. Ці подекуди уривчасті нариси — спроба зруйнувати стереотипи про польсько-українські взаємини, особливо «найзанедбаніші» (що все між нами чудово чи, навпаки, все погано). А водночас це спроба застерегти від появи стереотипів нових (бодай тому, що, як свідчать скупіші чи розлогіші оповіді героїв книжки, стереотипів і фантомних болів поміж українцями й поляками досі не бракує).

Утім, ця книжка — не вирок і не діягноз. У ній аж надто сильно нуртує суб’єктивна об’єктивність репортажистики: всі ці історії складають анітрохи не репрезентативну, з погляду статистики, картину, однак точно один із тисяч реальних зрізів українсько-польського контексту. До того ж його філігранно приправлено суб’єктивними, але влучними, хоч і трохи сумовитими авторськими ремарками. І ці ремарки — ще одна площина: погляд інтелектуалів, уплетений у погляд головних героїв — пересічних громадян, вибраних зі значною часткою випадковости.

Може, саме тому часом здається, що книжка трохи «зшита на живу нитку», поспішна чи недошліфована. Незавершені історії не запам’ятовуються, залишають по собі тривожний настрій і неможливість не думати. Певно, ця живість, у якій «у кожного своя правда», і дає змогу почути одне одного. А саме з цього, власне, й треба розпочинати у переростанні задавнених шрамів, щоб польсько-українські перетини, такі знадливі й продуктивні, із часом остаточно позбулися своєї болючости й зосереджености на скелетах у шафах.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!