Баборня

«Баборня» — дебютний роман українського поета Мирослава Лаюка. Книжка вийшла цієї осені і вже викликала різні оцінки читачів і критиків як детектив, химерна проза, ґротескно-сатиричний роман і навіть потенційний сценарій непоганого фільму.

Роман складається із чотирьох частин: «Атеїстичні писанки», «Червона ручка», «Bufo bufo» (латинська назва жаби) та «Orele». Головний його персонаж — Марія Василівна Семенко, вчителька біології. Перша частина «Баборні» повертає читача до часів молодости Марії Василівни, а саме на початок 1970-х років, у глухе карпатське село. Марія, молода, красива й енергійна, прибувши до Верхнього Татарова, активно заходжується керувати клубом юних атеїстів, збирає матеріяли для звіту до відповідних органів щодо з’яви у місцевому лісі Богородиці, а також знаходить коханця — загадкового лісника Онуфрія. Ба більше, виявляється, що й сама Марія Василівна заміжня і чекає на приїзд чоловіка, радянського підполковника. Далі на тлі прадавніх гір атеїсти й віряни, комуністи й «лісові хлопці», а зрештою, вчителька, лісник і підполковник розігрують одвічну драму життя, любові та смерти, про деталі якої можна дізнатися з тексту.

Друга частина «Баборні» — «Червона ручка» (майже «Червона рута», алюзія у творі, в якому постать Софії Ротару виринає раз у раз, очевидна) переносить нас уже до сучасної школи. Марія Василівна — заслужена 71-річна вчителька, яку учні «величають» між собою Самкою Біолога. Окрім роботи, в її житті є сусідська вівчарка Пальма і внук — нахабний та безвідповідальний Марко. Сповнена бажання виховувати й карати учнів, не прощаючи їм помилок, Марія Василівна постійно заплющує очі на всі внукові гріхи. Окреме місце в романі посідає конфлікт біологині та одного з її учнів, Славка Копчука. Убивство Славка здається страхітливим символом того, що наша система освіти, а також хворе суспільство чинять із кожним наступним поколінням.

Іронія Мирослава Лаюка часто переходить у сарказм, окремі епізоди роману дуже симптоматичні. Як-от переінакшення в реаліях української школи знаменитого сюжету з фільму «Товариство мертвих поетів». Коли, на противагу Джону Кітинґові, вчителеві англійської літератури, який відкриває учням нонконформізм Генрі Торо та багатство смислів поезії Волта Вітмена й наказує вирвати з підручників сторінку із консервативним позитивістським означенням краси поезії, учителька зарубіжної літератури Ксеня Володимирівна Забашта заохочує учнів зробити те саме з «Фуґою смерти» Пауля Целяна, бо твір не має «ні рими, ні суті, ні краси».

Еротика «Баборні» викликає асоціяції з «Коханцем Леді Чатерлей» Дейвіда Герберта Лоренса, мимоволі напрошується паралель між головними персонажами. Однак якщо леді та єгер знаходять у любощах звільнення від суспільних приписів і глибинну першооснову життя, то для Марії та Онуфрія любов є грою, продовженням низки ілюзій, які через багато років доведеться переглянути і втратити. Імпонують письменникові спроби розкрити жіночу психологію. Скажімо, епізод-спогад Марії про дитинство й сусідськи...