Edited by Mark Bassin, Sergey Glebov and Marlene Laruelle Pittsburgh. Between Europe and Asia: The Origins, Theories, and Legacies of Russian Eurasianism

Андреас Умланд ・ Липень 2016
Pittsburgh, PA: University of Pittsburgh Press, 2015.

Термін «евразійство», донедавна маловідома концепція в галузі гуманітарних та соціяльних наук, нині має значну політичну й інтелектуальну вагу. Відтоді, як 2011 року Владімір Путін оголосив свій намір створити нову міжнародну організацію, означену словом «евразійський», а згодом Росія, Казахстан і Білорусь підписали договір про створення «Евразійського економічного союзу» (ЕАЕС), на 1 січня 2015 року питання про те, що таке «евразійство», вийшло з академічної площини. Киргизстан добровільно, а Вірменія під певним тиском із боку Росії також увійшли до ЕАЕС, а деякі країни ведуть перемовини з Москвою щодо створення зон вільної торгівлі із Союзом, у якому домінує Росія. Із другого боку, Україна послідовно відмовлялася ідентифікувати себе з терміном «евразійський», а влітку 2014 року вирішила підписати далекосяжну угоду про асоціяцію з Европейським Союзом. Нагальні та майбутні наслідки цього договору стали одним із поштовхів та приводів, які Росія використала як нагоду для анексії Криму і початку «гібридної війни» проти України у її слабкому місці, на Донбасі, і тим самим дестабілізувала в Европі стан післявоєнної безпеки. Численні російські націоналістичні представники інтеліґенції, а також деякі західні спостерігачі відразу почали інтерпретувати весь цей конфлікт як конфлікт між «Заходом» і «Евразією».

На такому тлі поява цього збірника під редакцією трьох найвизначніших експертів з евразійства є знаковою. Основну увагу в ньому звернено на те, що часто називають «класичним евразійством», маловідомий російський міжвоєнний рух інтеліґенції в еміґрації, а не на горезвісний так званий «неоевразійський» рух Алєксандра Дуґіна та інших у пострадянський період. Аби сповна оцінити ідеї, новизну і цінність цих робіт, читачеві треба мати певний багаж знань про російську соціяльно-політичну думку XIX–XX століть. Збірник присвячено окремим аспектам виникнення в 1920–1930-х роках ключової ідеї евразійства, про те, що існує третій континент між Европою і Азією під назвою «Евразія» — поняття, що відходить від геологічного значення терміна. У деяких розділах також звернено увагу на попередників і наступників «класичного евразійства» — від середини XIX до початку XXI сторіччя. Проте автори не вдаються в подробиці дослідження евразійства сьогодні, за частковим винятком — праці Марка Басина про погляди Льва Ґумільова.

Кожна із зібраних тут праць — цінний внесок сам по собі, який навряд чи отримає достатньо ґрунтовної критики навіть серед фахівців. Ольга Майорова виявляє у творах Алєксандра Ґерцена низку припущень, які передують ключовим ідеям евразійців. Вєра Тольц конкретизує стосунки між евразійцями і російськими лібералами наприкінці імперського періоду. Сєрґей Ґлєбов контекстуалізує появу того, що можна було б класифікувати як установчий текст класичного евразійства, — трактат Ніколая Трубецького «Европа і Людство». Марлен Ларюель інтерпретує класичне евразійство як географічну ідеологію. Стефан Відеркер показує, чому і як класичне евразійство було проявом того, що Карл Попер назвав «історизмом». Мартин Байсвенґер окреслює у ґрунтовному дослідженні праць Петра Савицького причини звернути увагу не тільки на доробок Савицького у географії, але й на його релігійні та економічні погляди. Іґор Тобарков простежує захопливу інтелектуальну біографію Ґеорґія Вернадського — найвідомішого, принаймні на Заході, евразіоніста, який був професором російської історії в Єйльському університеті в 1946–1956 роках. Харша Рам відкриває футуристське евразійство Романа Якобсона і Вєліміра Хлєбнікова. Хама Юкіко описує, як сприймали евразійські ідеї в міжвоєнній Японії. Марк Басин описує появу неоевразійської інтерпретації російської історії, що її дає Ґумільов, як антитези до традиційної російської націоналістичної історіографії та її подальшої інтеґрації в систему російського націоналізму, своєрідний синтез етноцентризму і пан-націоналізму. Цей вичерпний екскурс, від Ґерцена до Ґумільова, читається із захопленням. Обговорення деяких важливих особливостей виникнення й еволюції евразійства робить цей збірник чудовим супроводом до попередніх досліджень-монографій із евразійства Відеркера (німецькою) та Ларюель (англійською).

Іще декілька років тому я зупинився би тут і просто й щиро рекомендував би цю книжку для читання фахівцям, дослідникам сучасної російської історії, а також як додаткову літературу для семінарів з питань міжнародної політичної географії та европейської соціяльної думки. Прикметно, що так само як евразійство недавно перетворилося з марґінального антиевропейського російського руху серед інтеліґенції в пострадянську правоекстремістську ідеологію, воно стало й складником офіційної доктрини Кремля, а також почало відігравати певну роль в інтелектуальному житті колишніх радянських республік. Враховуючи своєрідний політичний контекст третього президентського терміну Путіна, дехто з майбутніх читачів книжки з такою назвою може очікувати від збірки більшого, аніж її автори планували подати в ній. Приміром, Ларюель у короткій, але інформативній післямові торкається деяких питань про зв’язки між класичними евразійцями і неоевразійцями, говорячи про «парадоксальну спадщину евразійства в сучасній Евразії».

Проте її есей надто короткий, щоб ґрунтовно відповісти на різні питання (які, проте, цілком природно постають) про відносний вплив класичного евразійства, крипто-расистські ідеї Ґумільова і неоевразійський фашизм Дуґіна на ставлення сучасної Росії до Заходу, до країн, які не є членами ЕС, і до держав Центрально-Східної Европи, Кавказу й Центральної Азії. Чи означає це, що численні російські громадські діячі просто граються словами, активно вживаючи терміни «евразійський» і «евразійство»? А можливо, це відображає важливу роль евразійських текстів чи політичних програм, які претендують на статус «евразійського», постаючи такими у сприйнятті деяких осіб, які ухвалюють рішення? Як евразійські амбіції уживаються з іншою вагомою націоналістичною ідеологією, яка визначає нинішню російську зовнішню політику, так званим «русским миром»? Спробуймо відповісти на спрощене гіпотезування: чи була би політика Росії нині іншою без появи евразійства, праць Ґумільова і Дуґіна? Відповіді на це питання немає, однак багато читачів, яких цікавлять поточні справи Росії, цілком можуть розраховувати на те, що згаданих питань торкнуться.

Хоча автор цих рядків волів би отримати одну-дві праці, що ґрунтовніше торкаються поточної ситуації, проте Басин, Ґлєбов і Ларюель заслуговують щонайвищих похвал за свій якісний внесок. Збірник містить значний доробок про історію сучасної російської політичної думки і може стати в пригоді політологам та сприяти кращому розумінню деяких історичних джерел недавніх драматичних подій у Східній Европі. 

З англійської переклав Тарас Демко

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!