Юзеф Жицінський. Бог постмодерністів

Олег Коцарев ・ Квітень 2007
Львів: Видавництво Українського Католицького Університету, 2004.

Книгу Великого Канцлера Люблінського Католицького Університету присвячено, здавалося б, «давно вичерпаній у західній думці темі» – філософському постмодернізму. Втім, у доволі несподіваному, як на український контекст ракурсі: йдеться не просто про постмодернізм – його розглянуто в контексті християнського дискурсу. Друга «родзинка» «Бога постмодерністів» – рідкісна прозорість тексту й термінології, що трапляється вкрай нечасто там, де заходить мова про постновочасність.

На початку праці Жицінський наводить кілька класифікацій постмодернізму (найістотнішою йому видається та, де напрям поділяється на конструктивний і деструктивний) й дає стислу характеристику явища. Автор особливо наголошує неправомірність принципового протиставлення християнства діонісійським підвалинам постмодернізму. Взагалі, Жицінський доволі м’який і толерантний, а його чільна ідея полягає в тому, що з постмодерною культурною ситуацією та специфічними культурними кодами значної кількости людей свідомим християнам треба змиритися й шукати проповідницьких шляхів у цьому середовищі.

Однак чи не три чверті книги становить критика тих чи тих засад постмодернізму. Жицінський уважає за самозаперечення позицію деконструктивістів уникати будь-якої тоталітарности й водночас ідеологічне насадження боротьби проти «великих наративів». Надмірний плюралізм і відсутність спільної для всіх шкали цінностей у перспективі підриває демократію як таку. А деконструктивні спроби та заперечення здобутків модерну в царині не-гуманітарних наук – просто ознаки некомпетентности. Що ж до «духу й гри», то «Ніцшеанська чутливість до життєвого болю та самотности, терпіння і трагізму постають глибоко людськими якостями посеред знуджених співців деконструкції з їхніми черговими пропозиціями безтурботних забав із текстом. Приречений своїми послідовниками-деконструктивістами на семантичну смерть, Ніцше стає живим свідком духовного роздертя й розбитости в пошуках Бога». У критиці постмодерну Жицінський вдається до численних самоповторів. Саме це, а також порівняно проста мова, робить книжку «Бог постмодерністів» дуже прозорою та зрозумілою. Здається, саме вона найкраще може пояснити не надто заанґажованим читачам, що таке постмодернізм (звісно, з поправкою на суб’єктивізм і клерикальність автора).

Зрештою, Жицінський переконаний у тому, що значна частина мотивів постмодерну таки стануть істотними й творчими засадами новітньої гуманітарної думки. Насамперед, ідеться про відмову від усеохопної довіри до людського раціо, увагу до раніше малозапотребуваних «малих наративів» та культурну поліфонію (Жицінському імпонує слово симфонія) – концепції цілком придатні до синтезу з богослов’ям.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!