Катерина Міщенко (ред.). The Book of Kyiv. Київська книжка Проект Київської Бієнале 2015 «Київська школа»

Євген Гриценко ・ Травень 2016
Київ: Медуза, 2015.

«Київська книжка» — це проєкт кураторів і учасників бієнале «Київська школа», який відбувався восени 2015 року. Це своєрідний путівник містом, створений довкола культурних та освітніх інституцій, у яких відбувалися виставки, лекції, публічні дискусії. За задумом авторів, Київ мав стати для відвідувачів не лише місцем проведення бієнале, але й його змістом. Спроєктований у книжці маршрут намагається схопити Київ тут і тепер: його постійну, часто незриму основу; новочасні зміни, спричинені революцією та війною; відкритість східноевропейської столиці до різних версій майбутнього.

Книжка передусім є зібранням критичних поглядів архітекторів і художників, культурологів та істориків на соціяльні й економічні трансформації міста з багатовіковою історією. Тому її тональність часто відрізняється від «хвали Києву та його жителям», як задекларували куратори бієнале Ґеорґ Шолгамер та Хедвіґ Заксенгубер у передмові.

Оскільки локації Київської школи зосередилися переважно в пам’ятках радянського модернізму, чималий обсяг книжки присвячено саме їм. Загалом авторів книжки (більшість із яких причетна до Центру візуальної культури) вирізняє виважене й тактовне ставлення до радянського спадку архітектури, яка, коли йдеться про модернізм 1960–1970-х років, постала радше всупереч примхам партійного керівництва. Такий погляд резонує з процесами декомунізації в Україні. Будинок одягу на Львівській площі, «Тарілку» на Либідській чи Будинок кіна неподалік від «Олімпійської» описано як знакові, але покинуті й застиглі в минулому простори, що чекають миті, коли їх наповнять життям, зокрема мистецтвом.

Не оминули в книжці й інших больових точок міста: бездумну забудову, диснеїфікацію історичних пам’яток, комерціялізацію просторів. Утілення цих хиб найпроникливіше описав художник Нікіта Кадан у тексті про елітну, але незаселену Воздвиженку: коли концентрацію ґлянцю еклектичних будиночків доведено до рівня, неможливого для життя.

Натомість документуючи часто непривабливе обличчя сучасного Києва, автори оминають пастку ностальгійного замилування. Конфлікт, що розгортається в книжці, — це боротьба не минулого з майбутнім, а публічного з приватним. Тому в маршруті «Київської книжки» йдеться не так про архітектуру, як про соціяльні рухи, що тривають довкола неї.

Видання має різні оптики: від стороннього й сухого аналізу окремого району до занурення в життя конкретної будівлі чи установи. Саме завдяки таким суб’єктивним текстам, як історія Анни Сороковатої і Тараса Ковача про художні майстерні на Сошенка чи розповідь працівниці ресторану «Вавилон» у Будинку кіна, «Київська книжка» стає близькою до вправної документалістики й забезпечує ефект присутности.

Тексти доповнено картами й фотографіями, які зшивають розпорошені поміж пагорбами локації в єдину тканину міста. Цей путівник стане цінним для тих, хто хоче ліпше осягнути всю багатошаровість міста, сукупність різних ідеологем та політик пам’яті, які співіснують поряд. Водночас завдяки англомовній версії кожного з текстів «Київська книжка» може стати своєрідним путівником для туристів, зацікавлених у глибокому діялозі з містом.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!