Богдана Матіяш. Братик Біль, Сестричка Радість

Світлана Богдан ・ Червень 2015
Львів: Видавництво Старого Лева, 2014.

Книжка коротких есеїв Богдани Матіяш про дерева, зиму, ніч, воду, землю, ліс і любов, біль, довіру, страх, вдячність, радість наче складає приватний лексикон авторки (у чому вона зізнається в останньому однойменному есеї), яка прагне назвати, озвучити улюблені речі, поняття і стани.

Це книжка про світогляд. Світогляд релігійний, що є сприйняттям світу упокореної й умиротвореної свідомости, яка осягнула власне місце у світобудові. Це місце не в центрі. Навпаки, воно мале і скромне, а водночас вписане у гармонійну картину світу, адже це місце стояння-перед-Богом: «Гарно бути перед Його очима. Гарно бути перед Ним дітьми, які не знають лукавства <…>. Бо насправді, стаючи дитиною перед Богом, стаєш меншим від себе самого, яким ти був досі».

Доростаючи до цього місця, свідомість втрачає претензії до світу, а зосереджується на власних недоліках та убогості: «Цю книжку можна назвати книжкою про убогість <…>. … про мою внутрішню убогість. Убогість серця, убогість думок, убогість кожного кроку, убогість, яку бачу в собі всередині й не вмію її виправити». У сучасному світі таке зізнання виглядає ледь не самовбивством. Водночас саме така доглибна, гранична щирість, відсутність страху в розкритті найпотаємніших внутрішніх переживань робить авторську манеру Богдани Матіяш неповторною. Cучасному світові вона відповідає ось що: «Нас розхитують, відвертають нашу увагу від доброго й справжнього. <…> Але не даймося. Є весна, і в ній стільки краси, миру й радості, і вони мусять нам допомогти».

Уся книжка є спробою нагадати читачеві про оте «добре і справжнє», повернути цінність звичайним речам, пробудити вдячність за те, що ці речі маємо: маємо літо і зиму, друзів і тих, хто нас відкидає, маємо радість і біль, які «дуже поруч». І саме радість, яка проростає з болю, — це «особлива радість із радостей», а біль цінний тим, що «коли навчишся переживати свій біль, вмітимеш бачити болі інших і бути до них чутливим». Маємо бути вдячні не лише за те, що маємо, а й за те, чого в нас немає, чого нам не дано, а також за наші невдачі: «Зрештою, через наші невміння нас не раз бережено від чогось недоброго або зайвого, і аж згодом можемо це оцінити і просто подякувати».

Із таким світоглядом нічого не страшно: не страшно втратити дар письма, бо ж це просто дар, який можуть забрати так само, як і дали — незаслужено; не страшно любити, адже любов — це «дар, а не пастка». Не страшно бути беззахисним перед тими, кого любиш і кому довіряєш. Не страшно довіряти світові, який може зранити, бо саме довіра — це шлях до щастя: «Для щастя, зрештою, досить просто бути малим і слухняним. Дозволити Богові, щоб Він вів тебе так, як сам хотів би, щоб ти йшов».

Є читачі, яким складно перебувати з таким письмом у стосунках — саме через світоглядні розбіжності. Водночас чимало й інших, для яких книжки Богдани Матіяш — це рідна домівка, затишна і безпечна, де можна віднайти прихисток і заспокоєння, на кого вони справляють безсумнівний терапевтичний ефект. Можна відвернутися від дитинного, програмово наївного, мінімалістичного і беззахисно-щирого її писання або ж довіритися йому, щоб разом пережити стани світлої радости, вдячности і щастя, «щоб уже тут і тепер разом відчути, як красиво і просто починається Рай».

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!