Катерина Калитко. Бунар

Ілля Левченко ・ Квітень 2019
Львів: Видавництво Старого Лева, 2018.

«Бунар» – це не просто добірка нових віршів, а й сконструйований сюжет. Поезії поєднано в цикли під окремою назвою; кожен із них існує ніби й самостійно, але вдумливий читач (певен, саме на такого й розраховує авторка) має змогу поєднати їх в окремий сюжет. Банальна сентенція, що слова існують для того, аби приховати думки, справджується в поезіях Катерини Калитко. Помережані добірно дібраними метафорами, вірші містять загадку, яку кожен із читачів має змогу самостійно розгадати.

Нобелівський лавреат Томас Стернз Еліот свого часу стверджував, що завдання справдешнього поета – казати правду про свою епоху, свідчити, уміло й фахово послуговуючись мовою. Свідчення Калитко – густі, ніби кров. Вони вміщують одночасний опис зовнішнього і внутрішнього, свідомого і позасвідомого. Кожен вірш – це розкрита рана й відкритий нерв оголеного ліричного героя. Водночас осердям естетики Ренесансу, що, мабуть, уперше помітив та експлікував у своїх «Пробax» Мішель Монтень, є плинність і мінливість людини, її поглядів і поведінки залежно від обставин та інших суб’єктивних чинників. Погляд на речі змінний залежно від кута зору, з якого ми споглядаємо щось. Перший цикл (розділ) поетичної збірки названо «Слова, які ми вивчили першими». Уже тут авторка застерігає, що ці тексти – своєрідний реєстр; філософські поетичні етюди фіксують мінливий настрій мисткині: «Доки ми живі, усе змінне і тлінне <…> Все ще дуже зміниться».

Назавжди залишається лише міцно вмонтована в хребет любов: «Я лишаю тебе навіки. Лишаю тебе собі». Натуралізм і анатомізм є невіддільними рисами творчого стилю Калитко. Натуралізм полягає, щоправда, не лише в «тілесності» («улюблена книга – розкрите тіло твоє»), а й у повсякчаснoму ствердженні належности людини до природи. Це досягнено художніми засобами та ритмікою і проілюстровано роботами Ілони Сільваші. Людина-дерево вкорінена в землю: взимку «вдихає кожною брунькою сніг на рану», навесні – «проростає», чекає дощу; восени у неї «у горлі листя шумить». Сакральна піднесеність («бог зимує в ріці»; «холодом пахне синя глина») вказує на позавимірний хронотоп, нефізичний часопростір, зміни якого ліричний герой оприявнює болем або щастям утоми, що приходить наприкінці. Сама Калитко говорить про свою поетику так: «Мій підхід – переплавлення актуального переживання в універсальне, інколи навіть вивільнення з географії і хронології, кристалізація архетипного і міфологічного».

Кожен вірш Калитко – кавалок нестерпного болю пораненого на війні героя. Вона оспівує цю жорстоку, але невідворотну війну, що охопила світ (у якому подзвін, як влучно зазначав Джон Дон, – за кожним із нас), – найдовшу й найвеличнішу з усіх. Війну на смерть і життя, тіло та вічну душу. Найочевидніше це підкреслено в останньому циклі добірки («Слова, які ми останніми забуваємо»). А між словами, які вчимо першими, і тими, що забуваємо останніми, – все життя. Таке хилитке; лінійне, бо прямує від точки до точки, але й циклічне: сніг, уражений проліском, неодмінно помирає.

Вірші Калитко не мають чіткої жанрової прив’язки: пейзажну лірику поєднано з інтимною, філософською. Авторці «затісна» класична силабо-тоніка – уся її поетична, прозова творчість, і ця збірка зокрема, є експериментом. Іноді подибуємо звичні строфи, інколи замість них – текст пограничної між прозою і поезією форми. Подеколи відсутність акцентуації, пунктуації, навантаження символікою та образність поезії ставить читача у глухий кут. За поезією завжди стоїть авторка, і відстороненому споглядачеві неможливо вповні розгадати її. Тут авторка – ще й перекладачка цілої ґенерації сучасних авторів Боснії та Герцеґовини. Проте, здається, найважливішим для індивідуального досвіду кожного з нас є сам шлях пізнання. Імовірно, у текстах є численні алюзії, вкраплення мотивів, тематики й традиційної символіки екзотичної для нас балканської літератури, які пересічному читачеві надважко зчитувати і сприймати позаконтекстуально. Попри це, вглибаючи у вірші збірки «Бунар», потрапляєш у стан глибокої медитації, із якого довго не хочеться виходити.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!