Рей Брандон, Венді Лауер (ред.). Шоа в Україні: історія, свідчення, увічнення

Андрій Блануца ・ Серпень 2016
Київ: Дух і Літера, 2015.
Авторський колектив знаних у світі дослідників Голокосту представив 2008 року ґрунтовне дослідження історії східноевропейського єврейства в роки Другої світової війни. Попри, здавалося б, пильну увагу до цього питання, автори книжки доводять, що у цій темі залишається багато дискусійних питань. Спираючись на комплекс джерел з архівів колишнього Радянського Союзу, науковці намагаються заповнити цю дослідницьку нішу.
773 переглядів

Алейда Ассман. Новое недовольство мемориальной культурой

Інна Булкіна ・ Серпень 2016
Москва: Новое литературное обозрение, 2016.
Перевод с немецкого Бориса Хлебникова
Алейда Асман почала займатися проблемами так званої «культурної пам’яті» — власне, меморіяльною культурою — наприкінці минулого сторіччя. Нова книжка німецької дослідниці ставить ті ж запитання, що визначають тематику її нещодавніх монографій і є на порядку денному в посткомуністичній Східній Европі.
589 переглядів

Анна Вероніка Вендланд. Русофіли Галичини. Українські консерватори між Австрією та Росією, 1848–1915

Андрій Блануца ・ Серпень 2016
Львів : Літопис, 2015.
З німецької переклала Христина Назаркевич
Уперше оприлюднена 2001 року у віденському видавництві австрійської Академії наук (Verlag der österreichischen Akademie der Wissenschaften) монографія німецької дослідниці Анни Вероніки Вендлянд в українському перекладі Христини Назаркевич та за наукової редакції Мар’яна Мудрого є дослідженням дискусійного в історіографії питання галицького русофільства. Беручи за основу концепцію русофільського руху як консервативного, науковиця уникла гострих кутів ідеологічних оцінок.
1112 переглядів

Володимир Маслійчук. Неповнолітні злочинці в Харківському намісництві 1780–1796 рр.

Михайло Брусний ・ Серпень 2016
Харків: Харківський приватний музей міської садиби, 2011.
У новій монографії Володимир Маслійчук дотримується обраного раніше напрямку (культурна історія девіяцій) і локалізації (Слобожанщина) наукових досліджень. Цього разу йдеться про масштабну панораму підліткової злочинности, описаної у змістовному теоретичному (соціяльна та психоісторія, історія дитинства, історія імперії, фольклористика) та історичному (пізнє Просвітництво та ранній романтизм, абсолютизм і «добре вреґульована» держава, українсько-російське прикордоння) контексті.
510 переглядів

Redakcja Robert Kusek, Jacek Purchla, Joanna Sanetra-Szeliga. Narody & stereotypy 25 lat później. Nowe granice, nowe horyzonty

Катерина Девдера ・ Липень 2016
Kraków: 2015.
Книжка «Нації і стереотипи 25 років опісля. Нові кордони, нові обрії» є своєрідним продовженням проєкту, що його започаткував 1995 року Міжнародний центр культури (MЦK) у Кракові. Тоді було видано колективну монографію, в якій після падіння «залізної завіси» представники новоутворених держав говорили про стереотипне бачення себе та сусідів. Усвідомлюючи вагомість змін, які відбулися протягом минулої чверти століття у світі, редактори нового видання прагнуть дослідити, як змінилися стереотипи поляків щодо інших народів (і навпаки) протягом цього періоду.
490 переглядів

Kwestia mniejszości narodowych w działalności władz komunistycznych — doświadczenie polskie i środkowoeuropejskie. Między ideologią a socjotechniką

Віктор Крупина ・ Липень 2016
Warszawa — Szczecin — Wrocław: 2014.
До збірника увійшли матеріяли конференції, яку провів польський Інститут національної пам’яті в рамках вивчення діяльности органів державної безпеки проти національних і етнічних меншин та іноземців. Науковці з Польщі, України, Болгарії, Словаччини, Німеччини, Грузії, Угорщини та Канади відповідали на поставлені запитання за допомогою мікро- та макроаналізу історії періоду після Другої світової війни до сьогодні.
543 переглядів

Райнер Кунце. Чутливі шляхи

Олег Коцарев ・ Липень 2016
Чернівці: Книги—ХХІ, 2016.
З німецької переклав Петро Рихло
Український переклад творів німецького поета Райнера Кунце продовжує заповнювати прогалини в можливостях пізнання в Україні німецькомовної поезії. Вірші Кунце, якого з «календарного» погляду можна умовно назвати «німецьким шістдесятником» (він народився 1933 року), мають у собі справді близьке до шістдесятницького в звичному для нашого розуміння сенсі сполучення лапідарної афористичности з тремким ліризмом. Але, звичайно, на цьому стильові перетини закінчуються.
1981 переглядів

Ян Пєкло. Запах ангела

Оксана Олійник ・ Липень 2016
Львів: Літопис, 2013.
Переклад з польської Ярини Сенчишин
Долі головних героїв — репортерки австралійського радіо Юлії Бештер із Кракова, австралійки Белінди Костюшко, польського журналіста Яна Якуба Лєрського — динамічно переплітаються у спогадах минулого, сновидіннях і любовних історіях. Роман поступово відкриває місію кожного з них. Паралельно до ліній головних героїв розгортаються історії життя сестер Ясмін і Ясіри, мусульманок із Боснії, члена терористичної організації Хасана з Мангетена, художника Ґрехема, який мріє про художні майстерні в космосі, протестувальників київського Майдану та виборців з Мелітополя тощо.
787 переглядів

Олександр Гуржій. Політико-адміністративне й територіальне реформування Гетьманщини у XVIII ст.: причини, перебіг, наслідки

Василь Кононенко ・ Липень 2016
Київ: Інститут історії України НАН України, 2015.
Історики незалежної України приділяють велику увагу вивченню Гетьманщини. Однак за чверть століття не з’явилося ґрунтовних праць про політико-адміністративні й територіяльні реформування в українській автономії. Тому є важливою поява невеликої за обсягом книжки Олександра Гуржія. У першій частині праці автор звертає увагу на помилки радянського картографування, коли на мапі Гетьманщини не зображували реґіонів, які насправді їй належали. Він зауважує, що в українських академічних історико-картографічних студіях детальна мапа Гетьманщини з’явилася лише 2012 року.
638 переглядів

Юрій Мацієвський. У пастці гібридності: зиґзаґи трансформацій політичного режиму в Україні (1991–2014)

Дмитро Шевчук ・ Липень 2016
Чернівці: Книги — ХХІ, 2016.
Юрій Мацієвський аналізує українську політику від початку незалежности з метою окреслити траєкторію руху політичного режиму. Ця траєкторія, виявляється, є не рівною лінією до утвердження демократичних інститутів, як цього сподівалися після розвалу комуністичного режиму, а радше зиґзаґом. На цьому шляху ми, зауважує автор, п’ять разів обирали президента, вісім разів — парламент і двічі виходили на вулиці, щоб змінити владу. Україна не стала демократичною, як її західні сусіди, але й не перетворилася на авторитарний режим, як деякі пострадянські країни. Вона потрапила в «пастку гібридности».
1131 переглядів