Дарон Аджемоґлу, Джеймс Робінсон. Чому нації занепадають. Походження влади, багатства та бідності

Дмитро Шевчук ・ Березень 2017
Київ: Наш Формат, 2016.
Переклад з англійської Олександра Дем’янчука. – 472 с. – ISBN: 978-617-7279-33-3

Дарон Аджемоґлу і Джеймс Робінсон беруться з’ясувати, чому в світі існує нерівність, а окремі країни ніяк не стануть на шлях сталого розвитку. Зрозуміти причини світової нерівности, стверджують автори, можна за допомогою заглиблення в минуле та дослідження історичної динаміки суспільств. В окремих країнах (скажімо, у Великій Британії) відбулися революції, які змінили їхні політичну та економічну системи. Людям вдалося вибороти для себе більше політичних прав і розширити свої економічні можливості. Відтак ці країни виробили нову траєкторію розвитку політики й економіки, а кульмінацією стала промислова революція XVIII століття. Інші країни (Мексика чи Єгипет) не змогли виробити для себе інституції та привести до влади еліти, які дбали би про добробут і розвиток. Автори переконані, що досягнення розуміння того, чому так відбувається, дасть змогу зробити перший крок до чіткого формулювання ідей, як покращити життя мільярдів людей, котрі живуть у бідності.

Один із перших показових прикладів нерівности, який подибуємо у книжці, — місто Ноґалес, розділене між США і Мексикою. У частині, яка належить Сполученим Штатам, доволі високий середньорічний дохід на одне господарство, більшість дітей ходить до школи, жителі користуються програмами соціяльного захисту і медичного страхування. У мексиканській частині доволі висока дитяча смертність, більшість дорослих не мають середньої освіти, а мешканці — доступу до соціяльних благ. Інституції, що їх історично виробили для себе Сполучені Штати, виявилися сприятливіші для економічного та соціяльного розвитку. Причину цього Аджемоґлу і Робінсон убачають у шляхах формування обох суспільств протягом раннього колоніяльного періоду. Перехід від колоніялізму в Мексиці (і багатьох інших країнах Латинської Америки) позначився тим, що владні еліти доклали всіх зусиль, аби утвердити інститути, засновані на суспільній експлуатації місцевих жителів і створенні монополій, а також блокували стимули й ініціятиви населення. Натомість США намагалися утвердити відкритість інноваціям підприємливих людей і стати на шлях промислової революції. На основі цих та низки інших прикладів автори намагаються розробити власну теорію розвитку і занепаду націй. Цю теорію можна означити як теорію світової нерівности, що, зрештою, виводиться із головної мети книжки — зрозуміти, чому існують відмінності між націями і які їхні витоки. Її можна назвати також інституційною теорією, оскільки вона ґрунтується на окресленні ролі політичних та економічних інституцій для розвитку (чи занепаду) націй.

У книжці продемонстровано, що хоча економічні інституції відіграють, як правило, критичну роль для руху нації до багатства чи бідности, однак політичні інституції значною мірою визначають економічний розвиток. Загалом Аджемоґлу і Робінсон постулюють узаємопов’язаність інституцій обох типів, а свою теорію скеровують на пояснення того, які сили формують політичні й економічні інституції в різні періоди історії, а також те, як різні частини світу прийшли до формування різних систем цих інституцій.

Теорію нерівности Аджемоґлу і Робінсона протиставлено декільком іншим теоріям, які також намагалися пояснити розвиток різних реґіонів світу. Перша теорія, яка, на погляд авторів, не діє, висуває географічний детермінізм, себто ідею, що розвиток націй залежить від географічного розташування. Однак уже згаданий приклад містечка Ноґалес заперечує таке трактування. Друга поширена теорія, яку відкидають автори, передбачає культурний детермінізм. Початками ця теорія сягає соціології Макса Вебера і визначає головну роль культури в процесі розвитку. Але й вона, переконані Аджемоґлу і Робінсон, не спрацьовує, оскільки важко пояснити, наприклад, відмінності розвитку в Латинській Америці. Останню теорію, від якої відмежовуються автори, названо «теорією невігластва». Основою її є твердження, що бідні країни не знають, як потрібно розвиватися. Автори зауважують, що ця теорія зосереджується на правильній поведінці, тоді як слід звертати увагу на пояснення того, чому в бідних націях «усе пішло не так».

У теорії нерівности Аджемоґлу і Робінсона визначено політичні та економічні інституції двох видів — екстрактивні й інклюзивні. Інклюзивні заохочують людей до участи в економічній діяльності, орієнтованій на розкриття талантів та умінь. Екстрактивні, навпаки, створено для того, щоб відбирати доходи і блага в однієї суспільної групи на користь іншої. Водночас не можна однозначно припускати, що інклюзивні інституції забезпечують розвиток, а екстрактивні — гальмують його. На прикладах, які походять із різних періодів історії та різних реґіонів світу, автори демонструють, як екстрактивні інституції можуть ґенерувати певний розвиток (хоча історичний досвід доводить, що вони ніколи не ґенерують сталого економічного розвитку), а інклюзивні інститути можуть призводити до занепаду (виразним прикладом чого стала середньовічна Венеція). Однак центральна теза книжки стверджує, що економічний розвиток і добробут пов’язано з інклюзивними інституціями, а ексклюзивні інституції зазвичай ведуть до стаґнації та бідности.

Автори детально розглядають, як їхня інституційна теорія діє і пояснює широкий діяпазон явищ: від неолітичної до промислової революції, а також до сучасного утвердження інклюзивних інституцій. Зокрема, розглянуто, як інклюзивні інституції виникли через поєднання критичного збігу обставин, зумовленого атлантичною торгівлею, як ці інституції зміцніли і заклали основи промислової революції, як режими, що спираються на екстрактивні інституції, гальмували поширення новітніх технологій. Говорячи про занепад сучасних націй, Аджемоґлу і Робінсон звертають увагу на те, як бідні нації усе ще можуть вхопитися за критичний збіг обставин, використати його для того, аби подолати наявні межі й реформувати свої інституції, стаючи на шлях розвитку.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!