Сергій Мирний. Чорнобильська комедія

Марина Карповець ・ Лютий 2012
Полтава: Структури Гармонії, 2010.

26 квітня 1986 року – дата, закарбована у світовому хронотопі під назвою «Чорнобильська катастрофа», або «Чорнобильська трагедія». Сергій Мирний, автор роману «Чорнобильська комедія», відзначеного третьою премією у конкурсі «Коронація слова – 2010» (номінація «Кіносценарії»), у перші місяці аварії очолював взвод радіяційної розвідки і має своє бачення теми, про яку пише.

Цей роман – не єдина письменникова спроба описати постчорнобильське світовідчуття. В його доробку є й інші твори, і вони також здобули літературні відзнаки: кіносценарій «Гірше радіяції» (премія московського журналу «Киносценарий», 1997), кіносценарій «Пролом» (премія конкурсу «Коронація слова», 2004), документальний роман «Живая сила» (лавреат конкурсу журналу «Корреспондент» на найкращу українську книжку 2009 року). А читачі «Критики» знають Сергія Мирного як автора ґрунтовної статті «Чорнобиль як інфотравма» (ч. 3–4 за 2010 рік).

Причетність Сергія Мирного до подій дає йому право на іронічне висвітлення пекельної теми, про що, власне, свідчать і «дантівський» заголовок, і гра зі словами у назвах частин роману: «Ліквідація наслідків» – «Наслідки ліквідації». Перша новела роману, «Дорога в Чорнобиль», знайомить нас із кількома людьми, чия життєва дорога завела їх у «PARADISE LOST. 1986», як пише письменник. У кожного з них тут своя місія: шофер, кухар, танкіст. Хімік Сергій Швайко очолює взвод радіяційної хімічної та бактеріологічної розвідки. Про любов головних персонажів, Сергія та Оксани, спочатку думаєш, що автор потребує її для пожвавлення сюжету. Але схоже на те, що йдеться тут про символічне зародження нової субстанції, відродження України і глобальніше – світу. Дорога, яка «привела усіх цих людей в Чорнобиль», там не закінчилася, – вона, можливо, тільки починається.

Ідею «Чорнобильської комедії» наголошують і увиразнюють документальні вставні епізоди про відкриття природної радіоактивности, рентґенівських променів, створення ядерної зброї. Можливо, думка, закладена у вислові «хто не знає свого минулого, не вартий майбутнього», була серед спонук до написання цих невеличких екскурсів в історію. Анекдоти про чорнобильську біду, висміювання полковників і підполковників, прості діялоги людей, чиє життя зненацька різко поділилося на «до» і «після», жах обивателів, які цураються людей із Чорнобиля, ніби якоїсь прокази, – таким є світ роману Сергія Мирного. І те, що автор – очевидець і учасник подій, додає довіри до письменника, який спочатку пише про вигаданість усіх персонажів і згадуваних установ, а наприкінці (у післямові) називає кількох прототипів. Певно, невипадково й головного персонажа звати Сергієм?

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!