Ольга Лучук, Тарас Лучук (заг. ред.), Роксоляна Зорівчак (наук. ред.). Чужомовне письменство на сторінках західноукраїнської періодики (1914–1939): бібліографічний покажчик

Степан Захаркін ・ Вересень 2005
Львів: 2003.

В історії міжнародних зв’язків української літератури, зокрема в історії українського художнього перекладу, міжвоєнна Галичина творить осібну й дуже цікаву сторінку. Тодішнє геополітичне становище краю, який традиційно був нашим «вікном в Европу», сприяло тому, що протягом двох найдраматичніших для модерної української культури десятиліть саме тут відбувалася вільна, не скута ідеологічним диктатом рецепція літературних набутків «буржуазного Заходу», доступ до яких у підсовєтській Україні в 1920-ті роки був обмежений, а після 1930 року просто неможливий. Джеймс Джойс, Жорж Бернанос і Вільям Фолкнер прийшли в українську культуру через Галичину – складно уявити їхні твори на сторінках «Червоного шляху» або «Життя й Революції». Звідси – перспективність дослідження українського перекладацтва 1920–1930-х років на галицьких теренах. Звідси ж – і відчутна потреба в бібліографічному забезпеченні такого дослідження. Перший крок у цьому напрямку зробила Комісія всесвітньої літератури НТШ, підготувавши й видавши спільно з Бібліотекою Львівського університету покажчик «Чужомовне письменство на сторінках західноукраїнської періодики (1914–1939)» (загальна редакція Ольги й Тараса Лучуків, науковий редактор – Роксоляна Зорівчак). Він охоплює майже півтори тисячі перекладів творів красного письменства, надрукованих протягом 1914–1919 років у понад тридцятьох західноукраїнських (передовсім львівських) періодичних виданнях, серед яких газети «Діло», «Назустріч», «Неділя», «Українські вісті», журнали «Вістник» («Літературно-науковий вістник»), «Дажбог», «Дзвони», «Нова хата», «Світ дитини». З-поміж часописів, розписаних у новому довіднику, лише п’ять («Вікна», «Вістник», «Дзвони», «ЛНВ» і «Назустріч») мають власні друковані покажчики змісту; публікації з інших видань переважно бібліографовано вперше. Матеріял у книжці впорядковано за літературами – від австрійської до японської. Таких розділів тут 44; найбільший стосується французького письменства, далі з великим відривом ідуть Росія, Англія та Німеччина. Найпродуктивнішим галицьким перекладачем окресленого періоду виявився Михайло Рудницький: із-під його пера вийшла десята частина всіх перекладів, зареєстрованих у покажчику. Довідник підготовано на доброму фаховому рівні, дарма що серед 34 його укладачів фактично немає професійних бібліографів; окремі неточності в заголовках і вихідних даних публікацій не виходять за межі допустимого. Утім, без курйозів не обійшлося: до обойми російських письменників у покажчику потрапив... Альфред Розенберґ. На жаль, у книжці не сформульовано засад укладання покажчика, тож деякі питання, що виникають під час користування книжкою, лишаються без відповіді. Чому, наприклад, до західноукраїнської періодики зараховано кілька варшавських часописів? І за яким критерієм загалом добиралися представлені в довіднику видання? Наскільки повно їх охоплено? Останнє питання тим більш небезпідставне, що деякі лакуни впадають в око: наприклад, розписуючи «Вістник», упорядники пропустили два переклади Юрія Клена (з Шарля Леконта де Ліля й Стефана Ґеорґе) і один – Леоніда Мосендза (з Петра Безруча) тощо. Попри це нове видання виконує своє призначення – значно розширює та конкретизує наше уявлення про обсяг і зміст продукції галицьких перекладачів 1920–1930-х років. Сподіваймося, укладачі не обмежаться зробленим і з часом з’являться аналогічні покажчики, що обійматимуть інші галицькі часописи міжвоєнного часу й окремо – книжкові видання.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!