Омелян Пріцак, Юрій Луцький. Colloquia Epistolaria

Оксана Олійник ・ Серпень 2015
Харків: Акта, 2014.
Публікація, текстологічне опрацювання і коментарі Ольги Лучук

Видання знайомить читачів із листуванням історика, сходознавця, засновника та директора Українського наукового інституту Гарвардського університету Омеляна Пріцака (1919–2006) та літературознавця, директора Канадського інституту українських студій у 1976–1982 роках, перекладача української літератури Юрія Луцького (1919–2001). У ньому вміщено листи з фонду Юрія Луцького, що зберігаються в Архіві Торонтського університету, а також листи з фонду Омеляна Пріцака з Наукового архіву Національного університету «Києво-Могилянська академія» від 1969 до 2000 року. Листи написано переважно українською мовою, але є й декілька листів англійською.

У листуванні 1969–1970 років ідеться про приготування до друку в Гарварді монографії Луцького «Між Гоголем і Шевченком», що її видавництво Торонтського університету відкинуло за «український національний ухил», як було зазначено в рецензії російського професора. Інша тема листів цих років — Пріцакова пропозиція Луцькому викладати в Гарварді, що не вдалося через фінансові труднощі. Листування цього періоду цікаве з погляду особливостей спілкування науковців, домовленостей про умови співпраці й гонорари.

Листи початку 1980 року позначено незгодою професорів з приводу призначення на українознавчу посаду в Торонтському університеті Павла Маґочія. Писані англійською мовою, листи засвідчують принциповість науковців в обстоюванні своїх позицій. Луцький був проти призначення професора Маґочія, а Пріцак підтримав його прихильною рекомендацією. Внаслідок цього Луцький припинив листування з Пріцаком на декілька років. У пізніших листах він шкодує, що після тридцяти п’яти років приязного знайомства дійшло до розлуки і непорозуміння: «Буду наші зустрічі добре згадувати і цінити тим, що наше знайомство мені дало».

Від 1984 року з ініціятиви Луцького листування поновлюється. Із листів цього часу постає постать чутливої людини, яка цінує щирі стосунки. У листах ідеться про нові спільні зацікавлення, відгуки на видані праці, зокрема на «Вибрані листи Пантелеймона Куліша українською мовою писані», що їх упорядковував Луцький, пропозиції співпраці у Гарвардському проєкті. Дотепні й щирі висловлювання, підписи у листах доповнюють образ Луцького: «Прошу Тебе не запрошувати мене на доповіді до Гарварду — я боюся публічних лекцій і питань про “літеру ґ”».

У листі Луцького 1989 року йдеться про його скептичне сприйняття «перестройки» і подій в Україні. Згадуючи слова Миколи Хвильового про те, що «треба вивести нашу літературу на широку світову арену», він зазначає щодо творів письменника, що «тепер будуть його друкувати, але чи послухають». В останніх листах за 2000 рік Луцький пише про власну ініціятиву створити стипендіяльний фонд ім. Соломії Павличко для навчання студентів із України при Торонтському університеті й публікацію своєї рецензії «Камо грядеши, Америко?» («Сучасність», 2001). Пріцак тепло відгукується про видані спомини Луцького («На перехресті» і «На сторожі: Друга частина споминів Юрія Луцького», 2000).

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!