Володимир Єрмоленко. Далекі близькі. Есеї з філософії та літератури

Роксоляна Свято ・ Травень 2015
Львів: Видавництво Старого Лева, 2015.

Друга книжка українського філософа і публіциста Володимира Єрмоленка — це дванадцять есеїв про дванадцятьох відомих особистостей, не лише письменників і філософів, але так чи так людей зі світу книг (або принаймні текстів). Відразу семеро з них — із франкомовної культури, яка є для автора чи не найближчою. Це Жан-Жак Русо, Жуль Мішле, Ґюстав Флобер, Ромен Ґарі, Ролан Барт, Жак Дерида, Мішель Турньє. Також тут знайшлося місце італійцеві Джакомо Казанові, німцям Францові Антону Месмеру й Ернстові Теодору Амадеєві Гофману, вихідцеві з Росії єврейського походження Сабіні Шпільрейн і, нарешті, американці Сьюзен Зонтаґ.

Здавалося б, усіх цих людей мало що поєднує: народжені в різних століттях — від XVIII до ХХ-го — і в різних країнах, вони присвятили свої життя різним речам і, зрештою, відомі нині теж по-різному. Та Володимир Єрмоленко знаходить між ними численні точки перетину, вибудовуючи мережу важливих для себе культурних персонажів — саме тих, яких із «далеких» він хотів би зробити «близькими» або принаймні «ближчими» для читача. Приміром, весь есей про Гофмана побудовано на перегуку з ідеями месмеризму; а пишучи про Сьюзен Зонтаґ, автор вбачає в її текстах Флоберове прагнення «невидимости»; і наприкінці вже зовсім не дивно, що улюбленим письменником Турньє був Флобер, а ще він писав есей про Казанову (подібних перегуків, які свідчать і про неабияку авторову ерудицію, тут безліч).

Цими майстерно вибудуваними текстами, як і своєю першою книжкою про Вальтера Беньяміна, автор фактично реабілітує біографічний метод, від якого в другій половині ХХ століття гуманітарні науки, як відомо, відхрещувалися. Для Володимира Єрмоленка біографія є не лише не зайвою, а й необхідною для віднайдення того, що він сам називає авторським «ейдосом» — тією «ідеєю», «що пронизує його творчість, як стріла»; тим «сіменем», із якого «виростає дерево його думок та емоцій». Звісно, під біографією тут не мається на увазі лінійна послідовність життєвих подій і обставин, а радше ті ключові епізоди й актанти, які здатні в буквальному розумінні розкрити персонажа, явивши його «ейдос». Ба більше, ще від назви есеїв автор зосереджує читачеву увагу на потрібній «ідеї»: «Казанова, або Чиста насолода», «Флобер, або невидиме», «Зонтаґ, або чуттєвість», «Турньє, або повільність» тощо. Відтак логіка, за якою вибудувано тексти, найбільше нагадує рух концентричними колами довкола центральної точки — точки, з якої текст починається і якою зазвичай завершується.

Утім, наближення «далеких» для Володимира Єрмоленка є не лише нагодою отримати чергову порцію пізнавальної насолоди. Цей процес має і свою стратегічну мету: навчити знаходити в досвідах «далеких» те, що буде важливим для твого власного життя, а відтак стане частиною найближчого світу: «Щоб стати на ноги, щоб пізнати життя в його смутку та радості, ми маємо обрати своїх ближніх. Ми маємо обрати своїх найрідніших. А в такому виборі далекі часто стають близькими. Далекими близькими».

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!