Тимофій Гаврилів. Де твій дім, Одіссею?

Євгенія Гай ・ Вересень 2007
Львів: ЛА «Піраміда», 2006.

Україна і світ, народ та його вожді (авторитети, урядовці, поети) – теми, про які говорять не лише на наукових конференціях та дипломатичних перимовинах, але й у літературі. Якщо Андрухович, Жадан, Сняданко, зрештою, Скрябін, пишуть про Україну дев’яностих років і її вже вільних, проте ще марґінальних громадян, а Оксана Забужко та Марія Матіос осмислюють Україну двотисячних із її політичними колізіями, то Тимофій Гаврилів у своєму першому романі пропонує абсолютно іншу візію. По-перше, його погляд набагато масштабніший і не обмежений ні десятиліттями, ні географічними кордонами. Історія, культура, країни і тексти – все це утворює море вражень і переживань, якими, мов Одисей, подорожує головний герой. Сон, фантазія, маячня? Експерти сказали б – глобалізація, інформаційне суспільство, а відтак проєкт «єдиний світ – єдиний текст» цілком реальний. Проте Тимофій Гаврилів створює цікавіший проєкт. «Мій кабінет був завжди зі мною», – говорить герой роману, тож у будь-який час та в будь-якому місці можна подумки здійснити мандрівку і до Трипілля, і до Роксолани, осмисливши себе, свій народ і все людство.

По-друге, головний герой – доцент і письменник, бомж і поет, мандрівник і в’язень – не виглядає і не сприймає себе як отой оспіваний і оплаканий, завойований і обкрадений український народ. Так само і його друзі – Любов, яка на чужині захоплює туристів своїми танцями живота, або Надія, яка на карнавалі зображає індіянців, або Віра, що працює в амстердамському нічному клубі, – теж не є представниками «стражденного» народу (вони ж бо віра, надія і любов). Вони заробляють на життя, і це життя їх цілком влаштовує. Вони закинені у світ, вивчають і підкорюють його. Проте автор звертається до Одисея, тож герої неодмінно мусять (а міт не знає винятків) повернутися додому.

Ще одним виміром роману, не менш мітологічним ніж сюжет про Одисея, та невилучною частиною цього ґрандіозного масштабу є Місто. Між Містами подорожує герой і в Місто ж повертається. Чи це українське чи европейське Місто? Вавилон чи сучасний мегаполіс? Єрусалим чи Константинополь? Град земний чи град Божий? Новий Єрусалим чи пекло? Нам не обов’язково вирушати в далеку мандрівку; ми щодня опиняємося на цьому роздоріжжі, байдуже, чи в Києві, Львові, Берліні чи Нью-Йорку, і робимо крок, дуже часто не усвідомлюючи, в який саме бік. А варто було б замислитися...

Стилістична довершеність і різноманітність, серйозне культурологічне підґрунтя, мітологічність та іронічність вирізняють цей текст із-поміж численних постмодерністських кічів та амбітних спроб у будь-який спосіб оновити сучасну літературу. У мові роману вгадується перекладач і поет, який неспішно добирає слова й ретельно випробовує кожну фразу, який створює цілісну та яскраву картину, густе й експресивне письмо, промалювавши кожен план – кухню, комору, вокзал; кожну деталь – полицю, валізу, друкарську машинку. Все вартісне, все цікаве, все може вплинути на твою життєподорож і все потребує осмислення.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!