Микола Рябчук. Деінде, тільки не тут

Редакція Критики ・ Грудень 2002
Львів: Класика, 2002.

Оповідання, які ввійшли до цієї збірки, писано переважно у Львові між 1971 і 1984 роками, – не надто сприятливий для української літератури час, але сприятливе місце: тут, пише в передмові до книжки «свідок і персонаж львівського андеґраунду» 70-х Микола Рябчук, «навіть після “зачисток” 1972–1973 років не припинялося бурхливе богемне життя». Його учасники й були першими читачами та цінувальниками щойно тепер леґалізованого самвидаву. І їм напевно імпонували саме ті риси творчости раннього Рябчука, що їх пізній Рябчук (sic – ці два Рябчуки, пише Рябчук, «досить різні люди») вважає вадою – скажімо, присутність у ній «цілком очевидного Кафки». Та й хіба могли вони почуватися інакше, живучи серед простих радянських людей, які рождены, чтоб Кафку сделать былью, і горді зі своєї великої місії. Зрештою, в надрукованій тоді в обласній комсомольській газеті рецензії на ненадрукованого Рябчука, яку той Рябчук дбайливо зберіг, а цей тепер додав до його книжки, очевидний Кафка присутній далеко більшою мірою.

Уважний і досвідчений літературний критик Микола Рябчук перечитує рецензовані чи пак передмовані твори й безпомильно вгадує тіні великих попередників, сучасників і їхніх текстів: уже згаданого Кафки, Вонеґута в «Маленьких трагедіях», варґас-льйосівських «Щенят», стейнбеківського «Кварталу Тортілья-Флет», маркесівського «Полковнику ніхто не пише» тощо. Одне слово, літератури. Але хоча йому здається, що молодий прозаїк Микола Рябчук «страшенно хотів зробити значущою кожну деталь, побудувати твір як таку собі композицію символічних сцен, мотивів, подробиць» у трьох останніх своїх оповіданнях, саме в пізніших творах – принаймні, це добре видно у другій самвидавчій книжці «Маленькі трагедії» (1978–1979) порівняно з першою «Ці та інші слова» (1971–1976) – поменшало страшенної значущости (літературщини) й побільшало живою почуття (літератури). Так що, далебі, «варто було ще поборотися». І, мабуть, старі шанувальники шкодують, що тодішній Рябчук «завчасно здався» і полишив своє заняття. Але, може, теперішньому Рябчукові до вподоби те, що він робить тепер, і де написано, що той, колишній, мусив до скону обслуговувати їхні витончені художні смаки?

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!