Joshua A. Fishman. Do Not Leave Your Language Alone. The Hidden Status Agendas within Corpus Planning in Language Policy

・ Лютий 2007
Mahwah, New Jersey and London: Lawrence Erlbaum Associates, 2006.

Нова книжка видатного американського соціолінґвіста Джошуа Фішмана постала з університетського курсу лекцій, які він у свої 80 ще й далі потроху читає. Її присвячено взаємозв’язку між двома напрямами мовної політики, званими відповідно плануванням статусу (тобто функцій мови) та корпусу (тобто мовних форм). Фішман наголошує, що ці два напрями не такі відокремлені, як зазвичай уважають, і що рішення, які ухвалюють планувальники корпусу – абетки, правопису, термінології тощо, – завжди відбивають їхні уявлення про бажаний статус. Мабуть, частина учасників українських мовних дискусій погодиться з думкою, що вибір поміж збереженням «усталеного правопису» та «поверненням репресованого» чи поміж кальками з російської або англійської та «питомо українськими» словами ґрунтується не тільки на наданих перевагах відповідних форм, а й на статусних уявленнях про українську як єдину мову суспільства чи одну з двох та Україну як спадкоємицю УНР чи УРСР. Бодай із цієї причини Фішманову книжку варто перекласти українською – хоча доведеться статусно вирішувати, яким саме корпусом перекладати.

Автор розглядає низку дилем, котрі постають перед планувальниками корпусу кожної мови, особливо тієї, що тільки-но здобуває визнання як власне мова, а не діялект, і стає об’єктом свідомого та спрямованого внормування. Це, по-перше, вибір поміж так чи інак уявлюваною чистотою мови та її близькістю до реального мовлення спільноти, тобто поміж виправленням «поганої» мови й визнанням права людей говорити як звикли. По-друге, між плеканням унікальности корпусу та його наближенням до міжнародних (найчастіше західних) зразків. По-третє, між наголошуванням зв’язку з класичною мовою (латиною, санскритом тощо) та (від)творенням зв’язку зі спорідненими мовами, покликаного утвердити всіх їхніх носіїв як єдину (над)національну спільноту (приміром, тюркську). По-четверте, поміж «відбудовуванням» від подібної мови (для нас – російської) та «прибудовуванням» до неї (як пропонували колись прибічники модернізації їдишу шляхом активнішого запозичування німецьких слів).

Окресливши ці теоретично несумісні орієнтації на незалежність і взаємозалежність мов, Фішман зрештою зазначає, що на практиці вони часто поєднуються й чергуються. Наочно продемонструвавши, що мовні рішення завжди є ідеологічними, він не пропонує їх уникати – навпаки, закликає «не давати своїй мові спокою», а свідомо робити з нею те, чого хочемо з її допомогою досягти.

В.К.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!