Дзвінка Матіяш. Дорога святого Якова

Ярослава Тимощук ・ Червень 2018
Львів: Видавництво Старого Лева, 2017.

Нон-фікшн Дзвінки Матіяш розкаже про те, як авторка разом із чоловіком пішки подолала 900-кілометровий паломницький шлях через Іспанію до Сантьяґо-де-Компостела. Як зустрічала дорогою нових людей, збирала їхні історії і сама збагачувалася досвідами. Утім, більше йдеться не про подорож місцевістю, а про мандрівку всередину себе: як змінить паломників дорога, що в них відкриє, які випробування посилатиме.

Дорога є так само важливим персонажем, як і ті, хто йде нею. А може, й важливішим, адже вона лежить тут тисячоліттями, і спогади про цей шлях закарбовуються у паломників на все життя. «Ті, хто пройшов цю дорогу, вже не можуть із неї зійти <…>. Дорога знає про це. І залишається з тими, хто нею йшов, назовсім», – пише авторка.

Дорога дозволяє помандрувати й у часі. Матіяш часто повертається до минулого, заново осмислюючи прожите. Дивиться на попутників: підлітків з Европи, які, користуючись вільним роком після закінчення школи, вирушають у паломництво, і згадує похмурі часи «залізної завіси», коли така мандрівка прирівнювалася до польоту на іншу планету. Зауважує, з якою легкістю дорогою святого Якова йдуть люди пенсійного віку, і зіставляє цих чоловіків і жінок із їхніми українськими ровесниками. Чи не найзворушливіші в книжці – спогади письменниці про покійну маму, перекази снів, де вони разом, уявні діялоги з нею. Мама теж є на цій дорозі – на цьому шляху є вдосталь місця для всіх важливих людей.

Дорога святого Якова також звучить різними голосами. Люди – це одні з найбільших скарбів, що трапилися на шляху письменниці. Тож хороший авторський прийом – написати історії від їхнього імені, з їхньої перспективи, поділитися їхнім болем і мотивами пройти цей шлях. У книжці з’являється чоловік, який молиться у дорозі, щоб знайома дівчинка Олеся видужала; семирічна Катруся, яка чекає тата, полеглого на війні; безіменний паломник, до якого в дорозі прив’язався пес, і тепер вони долають шлях разом.

Жанр книжки означено як «текст», йому також пасувало б означення «сповідь». Авторка відверта, не соромиться зізнатися в тому, яким нестерпним буває голод у дорозі або хропіння сусіда по кімнаті. «Що б робив святий Франциск на моєму місці?» – думає вона в такі миті. Зізнання у людських слабостях здаються напрочуд щирими, створюють ефект довірливої розмови з читачем. Авторці не бракне відваги бути собою, однаково правдиво вона оповідає що про власні молитви, що про промоклі черевики.

На сторінках «Дороги святого Якова» не знайдемо туристичних порад – оповідь написано з погляду людини, для якої паломництво є зануренням у себе, способом збагнути більше про себе й інших, вийти оновленою після фізичних болів і побутових незручностей. Цю книжку значною мірою створено не завдяки письменницькому таланту, а завдяки особливій вдачі людини, яка вміє зворушуватися, співпереживати і приймати життєві випробування гідно й терпляче.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!