Оксана Забужко. Друга спроба. Вибране

Наталя Якубчак ・ Квітень 2006
Київ: Факт, 2005.

Палітурка зі сріблястими написами, розкішний білий папір, абетковий покажчик творів, ґрунтовна передмова Леоніда Ушкалова, авторські примітки – так годиться видавати класиків. Так видано книгу вибраних поезій живого класика (важко підібрати відповідник жіночого роду) Оксани Забужко. «Друга спроба» вмістила вірші з раніше надрукованих і ненадрукованих збірок, поетичні переклади та нові поезії. Нова книга вибраного покликана відновити справедливість, попрану Історією, велетенський паротяг якої свого часу понівечив тендітні рукописи. За другою спробою вірші нарешті поновлено у правах.

Леонід Ушкалов акцентує на мотиві вічножіночого в поезії Забужко: «Це – чиста, абсолютно жіноча поезія і так само чисто, абсолютно жіноча еротика». Автор передмови ще раз наголошує, що це жіночий голос в українській літературі, ставлячи його в ряд жінок-письменниць, які потрапили до канону, – Ліна Костенко, Емма Андієвська, Ірина Жиленко, Віра Вовк, Оксана Забужко. Зринає обурливе запитання: чому цей ряд не може бути чоловічим або зовсім не ґрунтуватися на ґендерних ознаках? У рецепції та критиці не обійтися без ґендерних координат, але не можна накладати їх як єдино можливі.

Автор передмови звертає увагу й на неоромантичну природу поетичного письма Забужко, на візію поета-пророка, вуста якого глаголять істину. (Тут важко не пригадати Гельдерлінове «і навіщо поет в убогий час?».) Із неоромантичною настановою пов’язано й тяжіння поетки до епічности, сюжетність віршів, проникнення оповідної структури.

Нові твори Забужко останнім часом чомусь не виходять окремо: так сталося і з прозовою збіркою «Сестро, сестро», і з нинішньою поетичною. Складається враження, що без опори на вже видані й упізнавані тексти нові не можуть повноправно ввійти до поля рецепції. Щоправда, ця тенденція має і зворотній бік: написані в різний час твори, зібрані під однією обкладинкою, дають змогу цілісно поглянути на творчість письменниці, охопити всі річні кільця творчости. Метафора належить Оксані Забужко (для неї кожна книжка віршів – річне кільце), от тільки якась вона сумна: всіх їх видно, лише коли стовбура зрізано...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!