Іван Дзюба, Людмила Димерська, Володимир Панченко.... Дух і Літера, № 21

Юлія Ємець-Доброносова ・ Листопад 2011
Київ: Дух і Літера , 2010.

Більшу частину матеріялів 21-го числа часопису «Дух і літера» присвячено постаті письменника Васілія Ґроссмана. Статті українських і французьких авторів демонструють різні варіянти осмислення його творів, пізнавального й етичного потенціялу його спадщини.

Іван Дзюба подає ретроспективу шляху письменника в літературі, де засадничим моментом залишається спочатку вміння тримати дистанцію від офіційної пропаґанди, а далі – відмова, в романі «Життя і доля», від чужих правил гри. Людмила Димерська порівнює творчість Васілія Ґроссмана і Томаса Мана, звертаючися до концептів сповідальної літератури і культури совісти. Володимир Панченко вводить повість «Все тече» у контекст пошуків джерел несвободи, між «бісами» Фьодора Достоєвського і роздумами Ніколая Бєрдяєва. Однак часом осмислення питань свободи і неволі, індивідуального голосу сумління здійснюється із надміром патосу, за яким губляться навіть цікаві повороти думок дослідників. Дещо глибший підхід демонструють статті Віктора Малахова та Анн-Марі Пелетьє. Першого автора саме Ґроссман виводить на феномен моральної вразливости людської істоти, опозиційности онтології та етики, питання відповідальности і провини. Анн-Марі Пелетьє звертає увагу на концепти плоті, жіночности, нігілізму, котрі дозволяють представити творчість Ґроссмана як своєрідну філософію існування, де людина постає у її тихих і зовсім не патосних сутнісних силах.

Серед інших матеріялів часопису варто звернути увагу на корпус історико-філософських студій, присвячених Миколі Шлемкевичу та Василю Зеньковському, котрі супроводжуються також публікаціями окремих творів цих авторів. Осібно стоїть есей Марка Саньоля «На межі Европи: Чернівці біля Садгори», в якому виникають як постаті свідків персони Пауля Целяна, Захер-Мазоха, Бруна Шульца і який може бути гарним прикладом щільного переплетіння топографії із культурологією.

Кульмінаційними у плані філософських продовжень радіюсу думки можна назвати дві статті, котрі на перший погляд нібито випадають із композиції цього числа «Духу і літери», але за смисловим наповненням є невипадковими: роботу Лариси Владиченко, присвячену «релігійному» діялогові у творчості Мартина Бубера, та «Апологію раціонального» Ольги Седакової – аналіз нової (стародавньої) раціональности Серґія Авєрінцева, яка навчає чинити опір дешевому раціоналізмові. Ці статті за структурою та стилем викладу є досить різними, але і в академізованій ретроспекції щодо особливого типу діялогу Бубера, і в сповненій наративности розповіді про смисл розрізнення істинного та хибного, що його відновлює Серґій Авєрінцев, проглядає дещо спільне: вміння виходити через певні концепт-метафори на цілу сув’язь проблемних і дискусійних питань – тобто спонукати до діялогу з автором, що і є, мабуть, смислом подібних публікацій узагалі.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!