Флорій Бацевич. Духовна синергетика рідної мови. Лінгвофілософські нариси

Соломія Бук ・ Грудень 2009
Київ: Академія, 2009.

Дослідження рідної мови – важливий аспект сучасних лінґвістичних досліджень, оскільки у світі відбувається активний процес поширення бі- та полілінґвізму. В українському мовознавстві опубліковано низку праць, дотичних до цієї проблеми, зокрема, Богдана Ажнюка, Наталії Шумарової, Олесі Палінської.

Олеся Палінська зауважує, що однозначне і несуперечливе розуміння рідної мови для конкретного мовця можливе тільки тоді, коли й сам він, і суспільство є монолінґвальні. А коли виникають якісь додаткові чинники, як-от двомовна сім’я, іншомовне оточення тощо, стає очевидним, що поняття рідної мови розпадається на низку змістових блоків, розбіжність яких уможливлює їх розрізнення.

Скажімо, Богдан Ажнюк для українців у діяспорі виділяє принаймні сім складників поняття рідної мови: перша в житті мова; мова матері чи батьків; мова роду з дідів-прадідів; мова, з якою сама людина ідентифікує себе у плані культурної спадщини; мова, з якою людина зберігає емоційний зв’язок; мова, в якій людина почувається комунікативно найвигідніше; основна мова держави, лояльним громадянином якої є людина.

Сьогодні тривають пошуки нових теорій, здатних повніше і точніше описати мову. Науковці роблять спроби створити цілісну інтеґральну концепцію мови. Роблять припущення, що такою теорією стане синергетична парадигма мови, в основі якої лежить філософська концепція синергетики.

Саме з цих, лінґвофілософських, позицій до аналізу сутности рідної мови підходить професор Флорій Бацевич. Він досліджує історію розуміння людської мови як глибинно-символічного, духовного, синергетичного, теоантропокосмічного явища, нерозривно пов’язаного з Вічними Божественними Логосами та пізнавальною діяльністю людини.

Синергетика – це міждисциплінарний напрям досліджень, що ставить своїм завданням вивчення природних явищ і процесів на основі принципу самоорганізації систем, новий світогляд, що пов’язується з дослідженням феноменів самоорганізації, нелінійности, глобальної еволюції, з вивченням процесів становлення «порядку через хаос».

Дослідник розглядає символіко-енергетичне розуміння сутности мови, яким воно бачилося українським мислителям XI–XVI століть, духовну сутність мови в лінґвофілософських, культурних і освітніх концепціях XIX–XX століть (Вільгельма фон Гумбольдта, Олександра Потебні, Едварда Сепіра і Бенджаміна-Лі Ворфа, Йогана-Лео Вайсгербера, Івана Огієнка, Константіна Ушинського і Василя Сухомлинського, Михайла Грушевського, Василя Сімовича).

Окремий розділ присвячено синергетичній та антропокосмічній природі мови в лінґвофілософських концепціях XX століття (Алєксєя Лосєва, Павла Флорєнського, Сергія Булгакова, Карла Кастанеди).

Через призму власного світобачення, фактологічних знань із лінґвістики, лінґвофілософії, психології, соціології, нейрології, когнітології автор проникає у синергетику мови як притаманного лише людині вияву її сутности.

Отож, попри скептичне ставлення до «метафізичних», «несцієнтичних» філософських концепцій, наука про мову та лінґвофілософія наприкінці XX – на початку XXI століття визнали доцільність розуміння та потребу досліджувати духовну сутність людської мови, її синергетичну, етно-, людиноцентричну природу. «У процесах духовного освоєння світу рідна мова виконує роль каналу постійного діялогу між я та Іншим, особистістю і світом, людиною і Творцем <...> не ми говоримо мовою, а мова говорить нами, ця розмова відбувається рідною для кожного з нас мовою», – підсумовує автор.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!