Вільгельм Шмід. Душевний спокій. Чого ми набуваємо, коли старіємо

Юлія Стахівська ・ Червень 2018
Чернівці: Видавництво 21, 2017.
Переклад з німецької Олександри Мельник-Подолян

Книжка німецького філософа Вільгельма Шміда найперше про мистецтво життя, а не про старість як таку. У нашому дедалі ювенальнішому світі, з культом вічної молодости й красивої шкіри, де швидкість реакції помилково вийшла на перше місце замість досвіду, старість сприймається як щось таке, про що треба якомога менше говорити, а краще взагалі уникати. І це не моралізаторство, а лише констатація, що літніх людей дедалі більше позбавлено можливости гідно виглядати у похилі літа. Але не із суто соціяльно-економічних причин. Шмід говорить, що людина спокійно та гідно може жити лише з тим, що вона приймає як істину: «Вчитися жити з власним старінням – це нове завдання; зробити мистецтво з того, що колись було само собою зрозумілим: art of aging замість anti-aging – мистецтво старіння, щоб жити з цим процесом замість того, щоб чинити йому опір».

Цю книжку можна було б зарахувати до «мотиваційної літератури», але вона відкриває значно ширші обрії для осмислення, ніж здається на перший погляд, адже опосередковано говорить про кризу сучасної культури, яка боїться старости і логічної після неї смерти з однієї-єдиної причини: віри в те, що після неї нічого немає. Знов-таки, це не християнська аґітація, а констатація того, що лінійний час цілком витіснив циклічний.

«Культурний сенс, який можна надати старінню, полягає у відкритті ресурсів, які роблять життя легшим і багатшим, саме тепер. Одним з таких є душевний спокій», – говорить автор у вступі й накреслює шлях, що його долатиме в десяти розділах, «десяти кроках до душевного спокою». Але й він не є самоціллю, головне – процес: розуміння суті періодів життя, особливостей старіння, значення звичок, втіха від насолод, поводження з болем, дотики й близькість, любов і дружба, веселість, ставлення до смерти.

Книжка торкається тем утрати, але намагається не оминати їх, а розмірковувати про прийняття. Однією з ключових цитат є висловлювання про меланхолію в сучасному світі. Її помилково ототожнюють із депресією, але Шмід говорить про неї як про екзистенційну самотність, яка підсилюється в культурі, де своїм «я» хизуються як ніколи. Іншими словами, там, де мало б існувати звичайне спілкування, таке потрібне всім людям, і не лише літнім, виникають монолог пихи і мовчання упосліджености. У такому випадку передавання досвіду блокується і стає зайвим.

«Душевний спокій» насправді може позбавити вас спокою, бо ставить у ситуацію постійного сумніву й озирання (де я тепер? чи використовую всі можливості? якою є/буде моя старість?), але це не рецепти, а лише розмірковування та поради з досвіду конкретної людини, европейського філософа. Відповідно, чимало запитань і прикладів стилю життя стосуються реалій розвинених країн, а деякі філософські узагальнення так само слушні у відповідній картині світу, бо, скажімо, питання евтаназії для жителя України стоятиме дещо інакше.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!