Вера Бурлак. Дзеці і здані

В'ячеслав Левицький ・ Червень 2017
Мінск: Галіяфы, 2012.

Виявляється, чорний гумор може звучати по-материнському ніжно. Це засвідчує видання віршів і п’єс білоруської письменниці Вєри Бурлак.

Зміст збірки виправдовує її назву. Ідеться здебільшого про дітей і привидів. Але мисткиня не обмежується мітологічними ідеями про дитину — медіюма між дійсностями. Малюки та юнаки в доробку Бурлак спілкуються з потойбічними істотами («Вершы непрыгожай дзяўчынкі», «Накцюрн») чи самі є примарами («10 немаўлят»). Водночас кожен із таких привидів постає напрочуд реальним. Усвідомлюючи життєвість свого літературного світу, «я»-поет закликає: «Сябры! Суайчыннікі! Госці сталіцы! // Ратуйце! Згубіўся лірычны герой» («Аб’ява»). В іншому творі авторка страждає від результату пошуків, адже дістає стусанів од персонажа — бешкетної Качецки («Элегія № 3»).

Бурлак теж не вельми милує малолітніх героїв. Вони нидіють від кепського настрою («Катарсіс»), бояться еґоїзму довколишніх («Сястра»), знічев’я тонуть («Ля рэчкі дзеткі пасвяць коз…»). Реалії дошкуляють і дорослим — навіть «вічним образам». Чи не єдиний виняток — довгожитель Моцарт із вірша-портрета «Мне нейкі знаўца пад сакрэтам…». Проте, не взявшись за «Реквієм», композитор деґрадував. А Дон Жуан із однойменної драматичної мініятюри розчарувався в жінках…

Чи такий стиль виростає із піонертабірних жахастиків і Остєрових «шкідливих порад»? Можливо, хоча він здається концептуальнішим. Якщо вірити Бурлак, дитинство — цілковита фікція. Світогляд дитини тчеться з напружених профілактичних бесід із батьками, розповідей «поганих хлопців/дівчат», напучувань у школі. До моторошного легко звикнути, і грізні речі невдовзі сприйматимуться з допитливістю і безжурністю.

Так і незчуєшся, як виростеш та притупиш подібні на демонів страхи. Найбільшу кількість цих примар унаочнено в поемі-прозиметрі «Сачыненні вучняў 7-га класа “Б” па карціне К. Малевіча “Чорны квадрат”». Школярі висловлюються про аванґард, утім, пишучи що завгодно (гімн антифашизму, памфлет про націю, оду вчительці, яка перевірятиме твір) або просто перекреслюючи сторінки.

А ще ґротескний світ-текст містить потішні покликання. Наприклад, тут існують майже дікенсівські «Зомбі і сын» («Я даўно не жывая, даўно мне пара ў труну…»). Хлопчик-закладинка («Закладка») нагадує про ґолдинґівських «Паперових людців». Отже, і автор не помер, запевняє Вєра Бурлак, він лише став привидом, із яким няньчиться читач. Такий от чорний гумор.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!