Ігор Котик. Екзистенційний вимір людини в поезії Юрія Тарнавського

Юлія Ємець-Доброносова ・ Грудень 2011
Львів: Львівське відділення Iнституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, 2009.

Дослідження смислів, висловлених поезією, завжди є і джерелом натхнення, і випробуванням для того, хто обрав таку втішну і невтішну водночас справу. З одного боку – це намагання створити своєрідну карту мандрівок суб’єктивности, а з іншого – постійне зіткнення зi змінністю того простору, що його творить поет. У випадку із дослідженням, що його провів Ігор Котик, маємо справу з варіянтом інтерпретаційної стратегії, не обтяженої бажанням дослідника продемонструвати свою наукову ерудицію. І таке спрямування є вдалим: праця вийшла набагато глибшою, ніж претензійні «розшифрування», сповнені термінів, що їх хвацькі філологи і культурологи нахабно цуплять у філософів, забувши прихопити інструкцію з використання. Котик, здійснюючи аналіз екзистенційних вимірів, достатньо свідомо і послідовно вступає у сфери, де дослідження виходить за межі суто філологічної царини.

Поряд з означенням «інтерпретації» неуникно виникає думка про спостереження. Реконструкція екзистенційних вимірів у Котика таки справді більше схожа на мандрівку невидимого спостерігача поряд із суб’єктом-оком поезії Тарнавського. Пригода екзистенції і є предметом спостережень. Це своєрідний путівник по екзистенційним вимірам поезії Тарнавського. Котик створює карту території смислів, котрі формують сліди екзистенціяльного.

У першому розділі автор обирає лінійну перспективу розгляду, «просіюючи» майже у хронологічному порядку збірку за збіркою Тарнавського і детально виписуючи всі координатні смислові осі, що дозволяють представити екзистенційний досвід. Відтак перед нами постає ледь не весь корпус ідей, притаманних не лише екзистенціялізмові, але й екзистенціяльній філософії. На розбіжність цих двох дискурсів Котик не вказує, але саме таке розрізнення проступає як своєрідне продовження міркувань інтерпретатора. Другий розділ книжки є цікавим прикладом каталогу образів та їхніх смислів, із яких постає «концептуальне поле “людина”» в поезії Тарнавського. І якраз ця частина книжки дає авторові змогу не лише вказати на специфіку образного простору поезій Тарнавського різних років, а й продемонструвати ориґінальність своєї власної перспективи, попри те, що по суті маємо справу з усталеною інтерпретацією Тарнавського як екзистенціяліста.

У випадку з інтерпретаціями поезії завжди залишається небезпека приписати авторові купу речей, котрі хотілося би бачити, тобто – видати бажане за дійсне. У цьому плані Котикова рецепція поезій Тарнавського прикметна повагою до тексту і пильністю до нього. Однак поезія є своєрідним вибухом своєї власної концептуальної системи. Цей мотив інколи виходить на перший план у Котиковій праці, проте вона не акцентує на ньому. Автор звертає особливу увагу і на заповільненість перцепції творчости Тарнавського у вітчизняному літературному просторі (втім, не намагаючися її пояснити). Це уможливлює нові перспективи пізнання поезій Юрія Тарнавського, котрі, либонь, вступатимуть у діялог із «картами», що їх творить Ігор Котик.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!