Сашко Ушкалов. Esc

Ростислав Семків ・ Квітень 2007
Харків: Майдан, 2006.

Бісмарк якось сказав про Маркса, що Европа ще наплачеться з цим бухгалтером. Не беруся судити, чого більше викликали марксистські теорії – плачу чи сміху, а краще просто дозволю собі перефразувати вислів «залізного канцлера»: українська література ще надивується і насміється молодим абсурдистом із Харкова Сашком Ушкаловим.

Збірка із семи п’єс «Esc» виглядає як щось на кшталт розминки перед серйозним підходом до літературно-спортивного снаряда. Уже відчутна легкість, із якою автор розгортає колізію, віртуозність окремих сцен, гострота гумористично забарвленої інтриґи.

Цікавий (справді абсурдистський) парадокс постійно супроводить читання книжечки: впливи, що заторкнули свідомість молодого автора, лежать на поверхні: і будова п’єсок загалом лежить у канві шукань класиків жанру Семуела Бекета й Ежена Йонеска, і антураж подій питомо жаданівський (до речі, Сергій Жадан подарував книжечці передмову), – але читати все одно цікаво та приємно. Спочатку збірка побутово-сюрреалістичних драм Сашка Ушкалова дарує читачеві зо дві години, сповнені сміху та щирого захоплення, а потім спонукає відчути гостру радість буття і моменти глибших роздумів над тим, чим же є це буття в наших (харківських? українських?) пострадянських реаліях.

У книжці вже можна простежити певні тенденції письма Ушкалова. Найперше це стосується добору персонажів. Наскрізними образами є герої-трудяги типу робітників ремонтної бриґади з п’єси «Без світла» чи шахтаря та пожежників із «Boa constrictor», носієм глибшого чоловічого досвіду є Капітан Ліптон із «Обвалу балконів». Пародійовані маскулінні персонажі (не забудьмо омонівця-заїку із «Сьюзі, гном та інші» та чоловіка-кажана Алена з «Володаря акваріюмів») програють кіберпанківському образові рішучої жінки, гібридизованої німфетки-кілерки (Сьюзі, Катрін, Ванесса, Анжелік, Альчеста – вона з’являється під різними іменами). Сповненими оптимізму постають і відверто буфонадні персонажі на кшталт фізико-хіміка Гей-Люссака чи американського журналіста Гів Няра в футболці «Kiev is fucking city». Бадьорий настрій супроводитиме читача від першої до останньої сторінки збірки. Сподіваюся, що все це лише початок: далі матимемо від автора ще не один радісний літературний подарунок.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!