Валентина Редя. «Есть тонкие властительные связи…» Интегративные процессы в музыке Серебряного века

Юлія Бентя ・ Квітень 2013
Київ: Національна академія керівних кадрів культури і мистецтв, 2010.

В історії мистецтва є ціла низка загадкових «вічних питань», до розв’язання яких намагається наблизитися кожне покоління дослідників: у який спосіб і чому один художній напрямок змінюється іншим і чи можливо «переказати» ідею одного виду мистецтва мовою іншого? Переконливих і не дуже концепцій створено безліч, але жодна з них не є задовільною, вичерпною. Мистецтвознавці приречені ходити колами, припускати, аналізувати, робити точні висновки із часткового знання та непевні прогнози на майбутнє, яке все одно буде зовсім інакшим, ніж ми його сьогодні уявляємо. Зрештою, де є точки дотику музики та живопису чи танцю і літератури? В сюжеті, композиції, біографії митців, філософії доби, історичних катаклізмах?

Доктор мистецтвознавства, багаторічний викладач київських мистецьких вишів, музикознавець Валентина Редя вчинила героїчно: спробувала дати відповіді на всі ці безнадійні запитання – і виграла. Перемога її монографії, присвяченої мистецтву російського Срібного віку, насамперед у тому, що авторка не пише «взагалі і про все», не намагається з наскоку взяти Еверест, а кожне з великих «вічних питань» розбиває на менші, підкріплює їх конкретними прикладами та аналітичними викладками, – і дає арґументовані, точні та структурно довершені відповіді.

Лише перший із чотирьох розділів дослідження, до того ж найменший за обсягом, можна назвати суто теоретичним («Інтеґративні процеси в мистецтві як дослідницька проблема»). Решта три («Ідея синтезу мистецтв у російській художній культурі кінця XIX – початку XX століття: теорія і практика», «Діялог культур: “вертикаль” і “горизонталь”», «Діялог мистецтв як фактор оновлення жанрово-стилістичних параметрів музики») до краю насичені конкретними творами різних видів мистецтва та їх трактуванням.

Засаднича категорія монографії Валентини Реді – інтеґративність, якою вона пояснює природу мистецтва. Якщо йдеться про «вертикальний» культурний зріз, то тут вона виділяє такі етапи: первісний синкретизм; інтеґративно-синкретичну єдність Античности (симбіоз мистецтв); «синкретичний синтез» Середньовіччя («ансамбль мистецтв»); «універсалізм ренесансного типу» (епоха Відродження); «централізаційну єдність» (інтеґрація на рівні синтезу мистецтв) епохи Бароко; коґнітивні тенденції (теоретичне осмислення постулатів синтезу мистецтв) на межі XVIII–XIX століть; інтеґративність як фаза художнього розвитку в епоху Романтизму (розширення аспектів інтеґрації – діялог культур, нові стильові синтези); інтеґрацію як шлях до поліфонічної єдности на основі «полілогу» епох, культур, стилів – у XX столітті.

У «горизонтальному» вимірі дослідження приваблює обсяжним культурологічним контекстом, що презентує музичний компонент мистецтва кінця XIX – початку XX століття в широких міжвидових та міжжанрових зв’язках, тобто пропонує подивитися на твори російських композиторів крізь призму літератури, живопису, декоративно-прикладного мистецтва та театру. Крім партитур безсумнівних класиків, таких як Алєксандр Скрябін, Сєрґей Танєєв, Іґорь Стравінський, Ніколай Черєпнін, Сєрґей Рахманінов, Анатолій Лядов, Сєрґей Прокофьєв, у роботі скрупульозно проаналізовано доробок композиторів так званого «другого ряду», без творчости яких неможливо відчути внутрішнє бурління епохи межі XIX–XX століть із її гучними маніфестами, прокламаціями, фантастичними експериментами, творчим універсалізмом, гучними художніми поразками та не менш гучними перемогами.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!