Thomas Meyer, Johanna Eisenberg. Europäische Identität als Projekt. Innen-und Außensichten

Володимир Гушулей ・ Квітень 2011
Wiesbaden: VS Verlag für Sozialwissenschaften, 2009.

Збірку статтей «Европейська ідентичність як проєкт» за редакції Томаса Меєра та Йогани Айзенберґ присвячено пошукові відповіді на один із фундаментальних викликів Европейському Союзові: брак загальноевропейської ідентичности. Він, на думку деяких дослідників, ставить під сумнів стабільність усього европейського проєкту. Під нормативним кутом зору, це наперед програмує демократичний дефіцит, бо наднаціональні інституції ЕС не можуть діяти від імені спільноти, що не усвідомлює/визнає свого існування як єдиний організм у масштабах усього Союзу.

Книжка складається із трьох частин, у яких різні автори викладають свої погляди на концепцію европейської ідентичности, а також бачення означеної проблеми як всередині континенту, так і поза його межами.

У першій частині Томас Меєр обговорює основні альтернативні проєкти европейської ідентичности: політичний та ціннісний. Іншими словами, автор подає домінантні дискурси, що концентруються відповідно на конституції ЕС з одного боку та його основоположних цінностях з другого, як на основі майбутньої наднаціональної ідентичности европейської спільноти. Анна-Марія Тизе зіставляє конструювання загальноконтинентальної ідентичности на сучасному етапі з досвідом побудови націй протягом XIX століття. Базуючись на твердженні, що европейські нації головно постали з уніфікації історичної пам’яті й мови, автор висновує, що рецепти позаминулого століття не можна застосувати в Европейському Союзі, який відверто маніфестує свою багатокультурність і об’єднує народи з відмінним, іноді діяметральним баченням власних історичних героїв і ворогів.

У другій частині, присвяченій внутрішнім дискусіям навколо европейської ідентичности, подано найрізноманітніші роздуми: від огляду німецьких дебатів Ульрики Ліберт до українського пошуку власної загальнодержавної ідентичности між Сходом та Заходом від Миколи Рябчука. В контексті німецьких дискусій варто відзначити, що вони, на думку Ліберт, сконцентровані на потребі та можливості конструювання наднаціональної ідентичности. Бабете Нідер у своїй статті розглядає европейські школи як імовірний інструмент виховання майбутніх европейських поколінь, що вже усвідомлюватимуть свою приналежність не тільки до власної національної держави, а й до спільного Союзу. Зокрема, автор зупиняється на вже зроблених кроках ЕС у рамках Лісабонської стратегії на шляху до збільшення навчальної мобільности та розвитку співпраці між освітніми закладами різних держав–членів Европейського Союзу. Микола Рябчук в українському випадку радить також не орієнтуватися на уніфікацію історії чи мови, бо українське суспільство не розглядає ці чинники як провідні у визначенні власної ідентичности. В умовах існування двох Україн автор закликає до усвідомленої десовєтизації, що не є тотожною дерусифікації. Успішну імплементацію своєї пропозиції Микола Рябчук бачить на прикладі Києва, чия російськомовність поєднується із домінуванням проевропейського проєкту.

Прикінцева частина збірки подає зовнішнє бачення европейської ідентичности. Зокрема, варто зупинитись на статті Ґасана Ґусейнова щодо російського бачення Европи. На прикладі використання частки «евро-» – від евроремонту до еврофашизму – автор показує, що росіяни вкрай рідко оцінюють Европу як нейтральне поняття: «евро-» може позначати і щось високоякісне, і щось чуже й неґативне. Крім того, Ґусейнов наводить низку карикатур для візуалізації европейського образу в російському суспільстві.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!