Володимир Личковах. Філософія етнокультури

Дмитро Шевчук ・ Квітень 2013
Київ: ПАРАПАН, 2011.

Філософія етнокультури – це не просто збірка статтей Володимира Личковаха, присвячених естетичному, філософському та культурологічному аналізові української культури, а презентація нової галузі соціокультурного знання та своєрідної методології народознавчого дослідження. В авторовому виразно інтердисциплінарному підході відчувається прагнення поєднати філософію з культурологією.

Першу з трьох частин, із яких складається книжка, присвячено методологічним засадам філософії етнокультури. Ця дисципліна, запевняє Личковах, не є чимось незнаним для сучасного гуманітарного дискурсу в Україні. Вона тісно пов’язана з українською етнокультурологією, фундатором якої можна вважати Пантелеймона Куліша, а його наступниками, тією чи іншою мірою, – Дмитра Антоновича, Івана Лисяка-Рудницького, Євгена Маланюка, Івана Огієнка. З-поміж сучасних філософів і культурологів у цій ділянці гуманітарних досліджень працювали і працюють Євген Андрос, Вілен Горський, Сергій Кримський, Мирослав Попович, Леонід Ушкалов та інші. Автор певен у потребі впровадити таку дисципліну в систему сучасної освіти, переглянувши обов’язкові культурологічні навчальні курси, як-от, скажімо, «Історія української культури», і доповнивши їх філософським осмисленням етнокультурних специфікацій. Своєрідними прикладами підходу, що його він пропонує у вивченні української культури, є тексти, присвячені сиґнатурі Семаргла в культурі Київської Русі, сиґнатурі Богородиці в духовній культурі України, компаративному аналізові творчости американського письменника Генрі Торо та Пантелеймона Куліша.

У другій частині книжки Володимир Личковах звертається до естетичної та мистецтвознавчої проблематики й презентує своєрідну філософію українського мистецтва. Зокрема робить спробу осягнути певні універсальні риси, наприклад, сакральні сиґнатури українського мистецтва, а також особливості його розвитку у XX столітті – наприклад, естетику українського аванґарду. У цьому розділі зібрано тексти, присвячені творчості окремих постатей – Олексія Кулакова, Федора Кравчука, Ольги Петрової, Миколи Небилиці.

Третю частину праці присвячено проблемам культурологічної реґіоніки та її зв’язку з філософією етнокультури. Звертаючи особливу увагу на Сіверщину, автор, одначе, прагне виокремити культурні архетипи, притаманні всім етнокультурним реґіонам України, – наприклад, «дім», «поле», «храм», що перегукується з філософським осмисленням архетипів української культури в працях Сергія Кримського.

Загальною настановою автора, як це можна зрозуміти з його книжки, є спроба представити філософію етнокультури як вивчення «мови» культури, що виявляє її універсальні та національні дискурси. Вступаючи у своєрідний діялог із культурою, «слухаючи» цю мову, філософія етнокультури прагне реконструювати ментальність народів, що відображається в мистецтві, літературі, реґіональних традиціях тощо.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!