Ґустав Радбрух. Філософія права

Тетяна Провізіон ・ Червень 2007
Київ: Тандем, 2006.
Переклад з німецької Євгена Причепія та Володимира Приходька

Книжка є третім томом із двадцятитомового видання творів Ґустава Радбруха, що містить філософсько-правові твори німецького науковця і політика від початку панування нацистів, часу їх поразки й аж до смерти філософа. Це видання дає змогу оглянути розвиток філософсько-правового мислення Радбруха у співзвучності з часом, особливо в період від 1945 року.

Навіть зі стислого аналізу праць німецького правознавця добачаємо різнобічність його інтересів і знань. Його есеї, доповіді, нотатки присвячені загальнофілософським питанням у правознавстві, як ось: релятивізм у філософії права, мета права, співвідношення держави і моралі; але автор не забуває і про конкретику (прикладом може бути стаття «Види інтерпретації»). І звісно, основним питанням, якому Радбрух приділяє особливу увагу, є співвідношення закону і права. І якщо в Радбрухових працях спершу простежувалися позитивістські уявлення (хоч і з неодмінним скептичним аналізом), то в пізніх роботах чітко виднопостпозитивістські переконання, побудовані на вченні про природне право. Проте це не є доказом того, що радбрухівська філософія еволюціонувала від позитивізму до природно-правових позицій. Радбрух завжди уявляв правову ідею не однолінійно, не як строгі норми права позитивізму, а як сповнені напруги взаємодію та протистояння трьох складників: справедливости, доцільности й права певности. Із часом змінювалися лише пріоритети цих складників.

Дивує Радбрухове вміння досить просто й доступно викласти й обґрунтувати відповіді на складні філософсько-правові питання, що протягом уже декількох століть є предметом роздумів і дискусій у правознавчому середовищі. Як приклад достатньо навести його «П’ять хвилин філософії права», де читач знайомиться з основними положеннями про природне право і необхідність його визнання на противагу позитивістським уявленням. Адже «право є волею до справедливости. Якщо ж закони свідомо заперечують волю до справедливости, тоді цим законам бракує сили, тоді народ не зобов’язаний їм підкорятися, тоді і юристи мають знайти мужність відмовити їм у правовому характері», бо «є правові принципи, сильніші, ніж будь-яке правове положення, так, щоб закон, який їм суперечить, позбавлявся чинности. Ці принципи називають природним, або розумним правом».

Дуже цікавий своєрідний і персональний у тлумаченні та судженні твір «Психологія правової свідомости народів». Це есей, радше начерк, який є філософією права тільки в дуже широкому розумінні. Кожне зважене та продумане тлумачення є не науково захищеним пізнанням, а суб’єктивним підходом до правових традицій деяких европейських культур. Цей підхід менше керується правовими текстами, а більше художньою літературою. Проте, як відомо, такий широкий підхід до розуміння права під кутом зору аналізу розвитку всієї культури певного суспільства застосовували й інші мислителі. До того ж у творі подано радше відбиток авторської «психології» в розгляді й оцінці чужих правових культур, хоча вони доволі обґрунтовані. Скажімо, важко не погодитися із сумною оцінкою російської (а водночас і української) правової культури: «Фактично немає жодної іншої нації, яка б так радикально ставила питання дотримання права і яка б так суцільно його нехтувала».

Особливої уваги заслуговує «Елементарний курс філософії права» – запис Радбрухових лекцій. Цей курс спрямований на те, щоби підвести читачів (як 1946 року – слухачів) до осмислення питань філософії права і – меншою мірою – дати усталену відповідь на ці запитання. «Елементарний курс» є останнім розлогим викладом філософії права Радбруха, його було видано як своєрідну передмову, попередник «Філософії права», виданню якої зашкодила смерть Радбруха у 1949 році.

Напрочуд цікавими є і змістовні рецензії та відгуки Радбруха на різноманітні твори сучасників. Річ не лише в тому, що він був майстром ситуативної риторики, і його есеї та монографії вирізнялись високим мовним рівнем, відстороненням і конденсацією думки. Як і в інших працях, Радбрух не відходить тут від позицій філософського релятивізму та свого розуміння правової ідеї. Отож він обґрунтовує, що, крім знання права і кмітливости, юрист має бути наділений «характерними вимогами»: «справедливість, сестра справедливости – непідкупна справедливість, чиста правда, моральна делікатність, тверде дотримання одного разу прийнятого рішення» («Фахові та характерні передумови професії правознавця»).

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!