Мічіо Кайку. Фізика майбутнього. Як наука вплине на долю людства і змінить наше повсякденне життя у XXI сторіччі

Юлія Ємець-Доброносова ・ Жовтень 2013
Львів: Літопис, 2013.
Переклала з англійської Анжела Кам’янець

Останній розділ нової книжки відомого фізика та популяризатора найновішої науки Мічіо Кайку, названий «Один день у 2100 році», схожий радше на фантастичне оповідання з елементами мелодрами та гепі-ендом. У світі магнітних автівок, космічного ліфта, роботів-песиків і комп’ютерних програм, які влаштовують побачення з дібраними на твій смак особами, у світі подоланого старіння та нанолікування раку ще, виявляється, є місце для романтичних побачень, подорожей і навіть народження дітей – попри те, що вік батьків сягнув уже шістдесяти-сімдесяти років. Однак автор «Фізики майбутнього» не називає її фантастикою і вже в передмові чітко відокремлює свою книжку від письменницьких та голівудських візій. Науковець Мічіо Кайку спирається на відкриття колеґ і каже, що майже всі описані в нього технологічні дива вже мають прототипи, він бачив їх, а деякі навіть випробував.

Невдовзі, вважає Мічіо Кайку, з пасивних споглядачів танцю природи ми перетворимося на її хореографів, а потім – на господарів і, насамкінець, охоронців. А ближче до кінця книжки він згадує ще одну мету: започаткувати дискусію про курс цього століття. «Фізика майбутнього» Кайку найбільше схожа на його ж книжку «Візії. Як наука змінить XXI сторіччя» (що усвідомлює і він сам), і не лише через промовистий докладний підзаголовок. Автор раз у раз акцентує зміни, що відбудуться у повсякденному житті під впливом наукомістких технологій, і кілька разів повертається до ідеї цивілізаційних змін, що чекатимуть на людство, якщо воно уникне катастрофи, переходячи до стану, який він називає Цивілізація І.

Більшість матеріялу в книжці, – це опис технологій майбутнього, що виростатимуть із відкриттів фундаментальної науки, почасти здійснених уже нині. Але Кайку намагається виходити і на деякі ширші узагальнення, які за смисловим підґрунтям часто аж ніяк не назвеш новими. Та автор цього й не приховує. Список науковців, яким автор складає подяку, вражає. Цей перелік імен може спонукати читача самостійно дізнатися принаймні про частину їхніх здобутків, адже є тут персони і яскраві, й одіозні, і неоднозначні.

«Фізика майбутнього» сповнена почасти дивного оптимізму. Ним пронизано розділи, присвячені майбутньому штучного інтелекту, медицини, енергетики, космічних подорожей. Трохи менше переконують сподівання та передбачення в розділі про майбутнє багатства.

Кайку керується тезою, що майбутнє є відкритим для всіх. І на цьому міцно тримаються всі його прогнози. Найзагальніший розділ про майбутнє людства має підрозділ «Планетарна цивілізація». Тут автор із популяризатора перетворюється на футуролога, і саме тут із ним найбільше хочеться чи то вести діялог, чи то навіть дискутувати. На думку Кайку, саме те покоління, що живе у XXI столітті, визначить майбутню долю людства. Звернувшись до ідей російського астрофізика Ніколая Кардашова, він робить висновок про належність сучасної людської цивілізації до типу 0,7 (за обсягом освоєння і використання енергії планети). Наступним і вже радикальним кроком для людства буде перехід до цивілізації типу I. Вона вмітиме контролювати всі джерела енергії на планеті, змінювати погоду, підкоряти силу ураґану й будувати міста в океанах. Далі в неозорому майбутті є цивілізації типу II, III тощо.

Але Кайку цікавить саме перехід від 0,7 до I. Він уважає його найважливішим і найнебезпечнішим. Полюючи на мітки неминучости руху в напрямку такого переходу, Кайку наводить і приклади своєрідних гальмівних явищ, і прикмети небезпечних тенденцій. Окрім концепції Кардашова, він пропонує ще одну класифікацію цивілізацій майбутнього – за рівнем ентропії. Кайку усвідомлює всі небезпеки, та його рятує надія на пошук мудрости. Тож його висновок видається закономірним: «Справжня сила науки полягає в тому, що вона дає нам більше можливостей і більше влади – водночас залишаючи вибір».

Приємно, що українські видавці знову повернулися до перекладів книжок Мічіо Кайку після кількарічної перерви (окрім «Візій» у 2004-му, «Літопис» випустив також його «Гіперпростір» у 2005 році). А подібних популяризацій, здійснених природничниками (на противагу всіляким незграбним квазинауковостям на кшталт псевдоезотеричних учень), вдумливому українському читачеві таки бракує. Хоч у світі їх нині чимало, і, крім Мічіо Кайку, можна назвати ще з десяток інших фізиків, які вміють просто оповідати про складні речі. Лишається сподіватися, що лінія українських перекладних видань такого штибу не урветься.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!