Юрко Іздрик. Флешка – 2 GB

Інна Корнелюк ・ Травень 2011
Київ: Грані-Т, 2009.

Есеї Юрка Іздрика призначені для гурманів літератури, це велика і жаска молекулярна кухня, оцінити яку спроможний далеко не кожен читач. Тексти автора ніби футуристичні страви-парадокси: зефір із пармезану, полунична піна, карамель із дині, крем із фуа-ґра і чорної тріски, мізки ягняти з морськими їжаками, які на вигляд нічим не відрізняються від звичайного винограду. Притому пише цей літератор дуже ситно, за один раз багато не подужаєш: свідомість закипає. Однак саме в такому крутому кип’ятку створюється найяскравіше враження, виникає візія того, чого не отримаєш у жоден інший спосіб, хіба через читання важких для розуміння текстів. Вони в Іздрика, як і колажі, завжди несподівані, повороти думки непередбачувані, система координат незвична – час і простір структуровані щоразу інакше.

В есеї «Нáсерединіміста. Топологія déjИ vu» письменник пропонує свіжий погляд на давно заяложений звичними поясненнями психічний стан. Здеформоване в геометріях вищого порядку, в призмі чуда неевклідової геометрії постає місто Івано-Франківськ – то конусоподібне, то у вигляді тора (фігура, яка нагадує бублик), то куба – і на цьому автор не спиняється, тож поняття місця й перетину поверхні обростає іншими часовимірами й метафізичними світами. Так безмежна кількість вимірів стає наочною, як ніколи, хоч як би її сприймали поважні математики на чолі з асоціяльним до абсурду Ґріґорієм Перельманом. Але це вже царство літератури, де, на відміну від математики, дозволено більше, немає абсолютно нічого неможливого, панує свобода («Свобода дада»), якої не буває вже ніде в цьому світі. Навіть відчуття у такому багатомірному часопросторі сприймаються незвичайно, бо й самі вони увиразнені: тут панує принцип «урівноваження смаків», тобто задіяно всі смакові відчуття: солодке, солоне, гірке, кисле й гостре дає неповторну повноту, умовно кажучи, духовного харчу.

Хоча коли Іздрик описує банальне – заварювання «Kaffee», свій незмінний ранковий ритуал: кава і цигарка («Критична точка»), то з такою майстерністю, що позмагатися з його точністю й стереоскопічністю міг би лиш ексцентричний режисер «Мертвих квітів» Джим Джармуш. Та рідкісна повнота буття з усіма її півтонами, невимовними чуттєвими нотами, коли дійсність артикулює речі, все ще невідомі, і постає окремо: ти спостерігаєш за нею (та собою) збоку, наче поза тілом. І «містика починається там, де закінчується магія» («Поет і його демони»)? Вона знічев’я відчитується в кожному слові й коли з цим питанням звертаєшся у порожнечу госпóди, кавова чашка падає з твоїх рук, у сусідній не менш порожній кімнаті раптом валиться з книжкової полиці альбом із репродукціями найвеличніших художників світу. Немає значення, на якій сторінці і яке зображення тобі відкрилося, зате впізнáєш процес екстеріоризації і замислишся, чому Фройд із Юнґом боялися торкатися цієї теми. На відміну від Іздрика.

 

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!