Ролан Барт. Фрагменти мови закоханого

Надія Ползікова ・ Травень 2007
Львів: Бібліотека журналу «Ї», 2006.
Переклад з французької Марти Філь

Навряд чи можна сказати краще за самого автора: «необхідність цієї книги полягає у такому міркуванні: мова кохання зараз украй самотня». Найімовірніше, саме цей факт, а також чудова стилістика й особлива сюжетність спричинилися до того, що «Фраґменти» стали найпопулярнішою книжкою Барта. Уже в перший рік по тому, як книжка побачила світ, їй судилося пережити вісім накладів і стати у Франції своєрідним інтелектуальним бестселером. З огляду на це особливо приємно, що український переклад «Fragments d’un discours amoureux» здійснено за першим виданням 1977 року, адже в подальших виданнях твір було неодноразово доповнено та уточнено.

Праця фактично є аналізом дискурсу закоханого суб’єкта. Важливо те, що в самого Барта цей суб’єкт позбавлений будь-яких статевих ознак, тобто він відмовляється від ґендерної специфіки почуття любові, що дуже скидається на реґрес до дофалічної стадії розвитку. Тепер неістотно, хто кого любить: чоловік жінку, жінка чоловіка, або чоловік чоловіка, чи то жінка жінку, в цьому коханні-унісекс важливою є сама наявність об’єкта любові. Цей самий закоханий суб’єкт є водночас і Автором, адже, за словами Барта, «він говорить». Це особливо прикметно вже тому, що саме Барт у свій постструктуралістський період проголошував смерть Автора, того, що так відверто пройшов через усі «Фраґменти». Це він той «безшкірний» «божевільний», що є «своїм власним демоном», який «занепадає, гине», «захоплюється», «хоче збагнути», «розмовляє»... За структурою «Фраґменти» нагадують чітко скомпонований словник чи енциклопедію, навіть вступна стаття є фактично поясненням того, «як зроблена ця книга», як читати подальший текст. Та чи не є така форма викладу своєрідною ілюзією, грою, адже історія не знає про холоднокровного структурномислячого закоханого? Ба більше, прочитавши самі тільки назви словникових статтей, уже можна побачити історію структурованого в ньому, й алогічного і пристрасного за природою, кохання, від «бажання володіти» через «ніжність» до «самогубства», – але зрештою, все одно найголовнішим виявиться визнання «Я тебе люблю».

Часом закрадаються підозри, що цей закоханий автор – це не хто інший, як юний Вертер, принаймні саме йому, відданому, жертовному і стражденному, Ролян Барт найчастіше надає право голосу. А може, це Ґете, чи Фльобер, чи Жид, чи Пруст, чи будь-хто з тих, хто говорить зі сторінок Бартового тексту, тих, хто, непомітно пройшовши крізь усю книжку, «ad marginum» заслужено долучиться до прикінцевої «Tabula gratulatoria». Хтозна, а може, це і сам Барт? А зрештою, у книжці чудового критика, шанованого семіолога і структураліста «слово бере закоханий».

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!