Пад рэдакцыяй Валера Булгакава. Геапалітичнае месца Беларусі ў Эўропе і сьвеце

Вадим Арістов ・ Серпень 2008
Варшава: Выдавецтва Вышэйшай Школы Гандлю й Права, 2006.

Щоби спільно поміркувати над тим, чому Білорусь стала в Европі геополітичним ізгоєм, як виглядає її сучасне культурно-політичне обличчя та яким є майбутнє білоруського національного проєкту (чи проєктів?), білоруським і небілоруським інтелектуалам довелося приїхати до Варшави. 11–12 листопада 2006 року вони провели там міжнародну конференцію, назву якої й бачимо на обкладинці збірника її матеріялів, випущеного під редакцією Валєра Булгакава зі вступною статтею професора Анджея Суліми Камінського.

Ліберальні погляди учасників конференції (наших співвітчизників на ній представляв Микола Рябчук) визначили досить критичне ставлення до Лукашенкового режиму, проте критики зазнав і білоруський націоналізм, що його Пьотра Рудковський, наприклад, уважає «іншою крайністю» («Між лукашизмом і націоналізмом»). Кілька доповідей присвячено було осмисленню політичних процесів у Білорусі після 1991 року, що призвели до встановлення автократичного режиму як «превентивного авторитаризму» (Віталь Сіліцький).

Значну увагу приділено «ментальному» аспектові білоруських політичних реалій (політичний дискурс, напрямки державної пропаґанди тощо). Автори прагнули того, щоби їхня прихильність до білоруської національної ідеї не зашкодила об’єктивності оцінок, як-от Ригор Йофе, який виокремлює три конкурентні національні та псевдонаціональні проєкти («Держава, але ще не нація»), та щоби відповіді на найгостріші питання були якнайзваженішими (Девід Марплз, «Чи є в Білорусі білоруси?»). Пошук геополітичного місця Білорусі у світі приводить шукачів до вже класичної центрально-східноевропейської моделі «між Сходом і Заходом»; невипадковими виглядають у цьому зв’язку часті звертання до українського досвіду.

Із фаховими історичними й політологічними розвідками – статтею про уніятську церкву в XVIII столітті (Барбара Скінер) чи аналізом реґіональних відмінностей, що оприявнилися під час президентських виборів 1994, 2001, 2006 років (Андрей Казакевіч) – сусідить есей Андрея Хадановіча «Ґедройць думає про Білорусь, або Записки контрабандиста» (читачам «Критики» знайомий український його переклад, уміщений у ч. 12 за 2006 рік). Таке жанрове розмаїття почасти затіняє науково-історичний вимір бесіди, але підкреслює її «міждисциплінарність».

Серед основних мотивів збірки – наголошування відмінности від «російської» моделі та більшої органічности Білорусі в европейській цивілізації, заклик до «европейського» діялогу: з приводу національної ідентичности, політичного курсу тощо. Розмова точиться в «помірно національному», толерантно-аналітичному руслі. Це відрізняє її і від офіційної (лукашенківської), і від націоналістичної (пазьняківської) безкомпромісних позицій. Поява збірника перебуває у зв’язку з білоруською національно-ліберальною активністю останніх років (щоправда, поза межами країни). Тож можна бажати лишень подальших плідних дискусій і їхнього практичного втілення – повернення майбутньої демократичної Білорусі до европейської сім’ї.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!