Ганна Принц, Маріанна Копиця, Наталія Цимбаліста. Гмиря і Шостакович

Інна Писарська ・ Серпень 2012
Київ: Фонд Бориса Гмирі, 2006.

Творче спілкування російського композитора Дмітрія Шостаковіча та українського співака Бориса Гмирі вже давно привертає увагу музикознавчої спільноти. Мета цього видання – внести ясність у причини відмови Гмирі виконувати Шостаковічеву Симфонію № 13, висвітлити спільну роботу митців над вокальним циклом «П’ятиденка» на вірші Євґенія Долматовського. Робота постала на перетині жанрів – джерелознавчого дослідження (з оприлюдненням численних першоджерел) і палкої публіцистики.

Звісно, публікація першоджерел і намагання докопатися до історичної правди – благородне діло, а от на «публіцистичному» наповненні видання хочеться зупинитися трохи детальніше. Від самого початку книжку читати не просто: вже у передмові (якої, здається, рука літературного редактора не торкалася, а дарма) хочеться сперечатися ледь не з кожною висловленою думкою. Приміром, чому автори вважають, що Гмиря й Шостаковіч «не брали зі світової музичної скарбниці, а поповнювали її» – чи вони принципово не слухали хорошої музики, не читали добрих книжок? Навіщо категоричність висловлювань, що пронизує текст від початку й до кінця, на зразок «потрібні фундаментальні наукові дослідження творчої діяльности велетів мистецтва, а не леґенди про їхнє життя»? – леґенди теж потрібні, тільки на своєму місці. Звідки взялися фантастичні назви книжок – «Гмиря: Доля. Муза. Слава», «Шевченкіяна Гмирі», «Українська пісня та романс» (!?), «Поради Гмирі молодим вокалістам», «Борис Гмиря: чому я так трактую твори?», «Віра Гмиря – то не просто дружина Гмирі», «Оперна діяльність Бориса Гмирі», «Західна класика» (теж про Гмирю?) – які «конче потрібно видати»? Зрештою, як узагалі розуміти отаке: «Все, що писалося дотепер, було необґрунтованим»? Або таке, про діячів культури СРСР: «…з’явився особливий тип “сірих” людей, які бездарно змішували яскраві кольори життя в один тьмяний, брудний, сумний. Цей тип людей правду життя і творчости видатних діячів науки, культури, літератури намагався, та й сьогодні ще намагається, зводити до рівня свого примітивного розуміння, бачення». Отака полеміка. Гіршої «адвокатури» для видатного баса годі й шукати. Брудом бруд не змиєш, це збагнули в античному світі…

Якщо відсунути викривальну риторику, лишається невеликий масив документів, на які «нарощувалося» плакатне слово гнівної боротьби за правду, – 16 листів і 5 телеграм Шостаковіча до Гмирі, 2 чернетки листів і 2 телеграми у відповідь, рукопис вокального циклу «П’ятиденка» та Гмирині щоденникові записи періоду його спілкування з Шостаковічем. Назагал «Гмиря і Шостакович» виглядає як книжка-фреска, складена з невеличких, різнозначущих і різностильних фраґментів: біографії, враження слухачів, переліки першочергових завдань на вшанування пам’яті, поетичні тексти Євґенія Долматовського та листування героїв книжки з ним, систематизація позначок, що зробив співак у рукописі «П’ятиденки» тощо. Наприкінці – «внутрішні» рецензії на книжку Софії Грици та Марії Загайкевич, біографії її авторок (де, на диво, немає Наталії Цимбалістої) та іменний покажчик.

Будь-яка книжка вимагає від читача докладання певних зусиль. Але щоб дочитати до кінця «Гмирю і Шостаковича», треба мати ангельське терпіння. А щоби щось для себе взяти з цього тексту – на частину розділів узагалі не звертати увагу, а частину сприймати як поживну «сировину» для власних висновків. Бо як повноцінна книга це видання, на жаль, не відбулося.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!