Мелінда Надь Абоньї . Голуби злітають

Олег Коцарев ・ Березень 2016
Київ: Комора, 2015.
Переклад з німецької Роксоляни Свято

Балкани нагадують мереживо доль і конфліктів, де всі з усіма пов’язані, але це плетиво місцями ушкоджене й прогоріле. І саме тому здається, що й будь-яка приватна історія про цей реґіон сповнена своєрідного «нацменшинського» флеру, пошуку власних візерунків ідентичности, терпимости й непорозумінь. Обкладинка книжки Мелінди Надь Абоньї прекрасно ілюструє одну з головних метафор роману: розуміння себе через історію сім’ї в багатокультурному світі.

Головна героїня Ілді Кошич (як і сама авторка) — швайцарська еміґрантка в першому поколінні, родом із сербської автономії Воєводини, знаної угорською та українсько-русинською меншинами. Як слушно зазначено в анотації до книжки, цю автобіографічну оповідь розказано «з усією пристрастю юнацького бунту проти необхідності вибору між асиміляцією і збереженням тожсамості». Війна добряче пошарпала країну родини Кошичів, в еміґрації їм теж несолодко, але вибір стоїть за майбутнім дітей, тому батьки пройдуть увесь непростий шлях від чорноробів до власної справи. І тепер уже на мереживних серветках своєї кав’ярні вони подаватимуть найсвіжішу випічку й скромно розповідатимуть швайцарцям, де розташована Сербія.

Авторка пише пружно і легко. Так, що в цій історії гострі кути за «юґославським» весільним столом закрито ледь не раблезіянськими описами напоїв і страв, а пісні й танці заглушують палкі політичні суперечки. Загалом тут делікатно і цікаво подано «геополітику споживання»: її демонструють капіталістична «кокакольність» і соціялістичні «апа-кола» чи «траубі-сода», захват перед «шевроле» й упослідженість «юґо». Але в описах дівчини-підлітка ці маркери втрачають будь-яку драматичність. Вони існують так, як, зрештою, і мали існувати: лише побутовими деталями, трохи очудненими дитячою уявою.

Надь Абоньї з реалізмом дослідниці показує, наскільки міцними в сучасній багатокультурній Европі є ланцюжки національних зв’язків; і ці ідентичності сильніші, ніж здаються на перший погляд. Нині ми спостерігаємо цікавий феномен, коли подібні романи отримують престижні европейські літературні нагороди (роман відзначено швайцарською премією імені Адельберта Шамісо, яку дуже рідко отримують письменники не швайцарського походження, і головною книжковою німецькою премією, яку присуджують тільки німецьким книжкам), але поза межами культурного поля тематика еміґрації далека від толерантности.

Як зазначила в інтерв’ю перекладачка роману Роксоляна Свято, він «має показати універсальну модель досвіду переїзду в іншу культуру, коли людина не мусить більше відповідати за свою батьківщину, це не її обов’язок, вона має відбутися індивідуально».

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!