Ігор Померанцев. Homo eroticus

Олег Коцарев ・ Жовтень 2014
Київ: Дух і Літера, 2013.
Переклад з російської Діани Клочко, Олександра Бойченка

Цього разу увазі читача запропоновано добірку поезії «громадянина світу» — Ігоря Померанцева, російськомовного поета, уродженця України, колишнього дисидента й відомого ведучого російської служби «Радіо Свобода». Книжку означено як «еротичну», і вона має відповідну назву: «Homo eroticus».

Раніше в українському перекладі вже виходили «Винарні» й «КҐБ та інші».

У коротесенькій передмові (небажання відволікати читача в Померанцева воістину шляхетне) автор задає приблизно таке motto: на відміну від більшости чоловіків-поетів, які вільніше почуваються в коханні з мовою та у високих і широких матеріях, він хоче звернутися до «дрібничок» кохання, зокрема й дрібничок психологічних. Загалом Ігор Померанцев дотримався задекларованого курсу. Вірші в «Homo eroticus» і справді живляться мініятюрними зсувами і поворотами життєвих, літературних і життєво-літературних сюжетів. Ці вірші, наприклад, зручно переказувати як історії: «Гречанка залишає коханця і при цьому торкається підборіддя ліричного героя. Лише через декілька десятиліть він вичитав у Еврипіда, що цей жест в елінській культурі означає благання», — десь так. Інша справа, чи вважати «Homo eroticus» за еротичну поезію в її класичному розумінні.

Найсильніші вірші книжки — ті, де Ігор Померанцев максимально реалізував свій чи не головний талант — ефектного та смачного формулювання (безумовний головний біль для перекладача, із яким у цьому випадку, здається, впоралися незле: жодна фраза не звучить притягнутою за вуха). Тобто найчастіше це стислі вірші, близькі і до скептичної, і водночас до сентиментальної афористичности. Такі тексти сконцентровано, головною мірою, у першій половині «Homo eroticus»:

На шосе під Ієрапетрою,

де фоном Лівійське море,

я бачив поцілунок року:

велосипедист на льоту

поцілував у плече

велосипедистку.

Перші й останні зустрічі, секс, «не-зустрічі», кохання до старших і молодших, своєї та чужої статі, уявних і реальних людей, навіть тварин, — усі ці та інші тематичні царини й «зачіпки» кохання Ігор Померанцев використовує у своїх творах, уміючи при цьому бути не лише іронічним і сентиментальним, але й пристрасним і холоднокровним, захопленим і злим. Шукаючи того, що він сам називає «матерією кохання» (це один із наскрізних образів книжки).

Та зауважу, що Померанцев не мусив «відбирати» матеріял, обмежений любовною тематикою, адже хоч би про що автор пише, він зі справжньою еротичною ласістю смакує кожну деталь; і хай цих деталей не так і багато, зате їх на совість роздягнено й вивчено.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!